Я завжди вважав, що мої батьки ідеальне подружжя. Навіть хотів, щоб у мене теж було таке подружнє життя. Ще змалечку я уважно слідкував за всім, що робив мій батько та старався у всьому бути схожим на нього.
Мені дуже подобалося те, що він ніколи не цурався домашньої роботи та завжди в усьому допомагав мамі. А мама у відповідь надихала його на успіхи в його кар’єрі та смачно годувала. Обожнюю її котлетки.
Але нещодавно у мене з’явився привід засумніватися в тому, що мої батьки є ідеальним подружжям.
Зараз мені сімнадцять років та я поки живу з батьками.
Батька викликали у відрядження, ми провели його, мама сказала, що буде сумувати за ним. А наступного вечора її вже хтось підвозив додому. Я бачив через вікно як вона виходила з авто, за кермом якого сидів чоловік, мама була вся така усміхнена.
Коли вона прийшла додому, то я запитав у мами хто це був, вона відповіла, що це колега по роботі, а я ж то знаю, що мама домогосподарка та ніде не працює. Про це я й сказав.
– Це з колишньої роботи колега.
Я заспокоївся. подумав: “А може й справді, зустрілися випадково, от той чоловік і підвіз маму додому”. Наступного вечора все повторилося, згодом теж. Мама була така усміхнена та щаслива, на мої запитання відповідала якусь нісенітницю.
Коли батько повернувся з відрядження, все припинилося.
Я зараз не знаю що робити: розповісти батьку про те, що сталося, чи ні. Якщо я йому про все розповім, він засмутиться та батьки посваряться, а може й розлучаться, а якщо не розповім, то жалкуватиму з приводу того, що змовчав. Який же я син після того?
А, може, мама більше не буде бачитися з тим чоловіком та між ними нічого не було? Що робити, підкажіть.
