Доньці виповнилося 25. На свій день народження вона у подарунок забажала купити їй квартиру. Аргументом було те, що всі її подруги вже мають власне помешкання, а вона – ні.
Ми, чоловік і я, на той час уже були пенсіонерами. Чоловік, правда, підробляє ще таксистом, оскільки наші пенсії зовсім мізерні. Все життя наче не байдикували, але заробити на достойне життя в такому віці не змогли.
Як бути далі – не знаю. Дочка не зважає на те, що наші можливості надто малі для купівлі нового житла. Зарплата у дочки також мінімальна. Тобто квартира у кредит також не світить, бо нічим буде його сплачувати. Або жити впроголодь упродовж багатьох років чи підривати здоров’я, яке втратили з віком, на роботі.
У Насті, дочки, один аргумент: «У всіх є, а чому в мене нема?». Я втомилася морально. Адже ж не проти, щоб життя в моєї дочки було таким, як у всіх. Знаю, що власне помешкання на сьогодні – це не розкіш, а насущна потреба. Тим паче, що вона найближчим часом планує вийти заміж.
Олег – друг Насті, також з небагатої сім’ї. Його зарплата наразі трохи більша від мінімальної. Як для молодої сім’ї цього зовсім недостатньо, щоб купити одразу собі квартиру.
Я запропонувала Насті якийсь час пожити у нас, у двокімнатній квартирі, і заощаджувати гроші на власне помешкання. Поступово щось можна прискладати, трохи поможуть свати, трохи – ми, і буде власне житло.
Настя, правда, на мою пропозицію надула губки. Мовляв, краще зніматимуть окреме житло. Але ж так багато не заощадиш! Оренда сьогодні – дороге задоволення.
Як бути далі – не знаю. Шукаю також роботу. Раптом попадеться щось таке, що мені буде під силу, і я зможу допомогти доньці. Чи, може, хай ще трохи почекають з одруженням. За рік-два Олегові або Насті більш повезе з роботою, тоді вони зможуть дозволити собі взяти квартиру на виплату.
Підкажіть, як би поступили ви в такій ситуації? Чи варто батькам віддавати усі сили для того, щоб усім необхідним забезпечити життя дітей у дорослому віці?
