У вихідний Настя планувала прибрати в квартирі, а потім із чашечкою кави сидіти біля телевізора, відпочивати. Коли прибирання завершила, в двері подзвонили. На порозі стояла однокласниця, з якою не бачилися років десять. За руку тримала дівчинку років чотирьох. Віра радісно повідомила, що приїхала провідати маму, а заодно прийшла побачитися з нею, Настею.
Настя впустила гостю в квартиру. Запропонувала випити кави. Вони пішли на кухню, а донька Віри завернула в кімнату. Настя попередила, що там стоїть кришталева ваза, якою дівчина дуже дорожить. Тому щоб маленька вела себе обережно. Не встигла Настя договорити, як почули як щось упало. Вони разом із Вірою заглянули в кімнату. Дівчинка стояла заплющивши очі, а під ногами в неї лежала розбита ваза.
Настя невдоволено глянула на Віру, а та схилилася біля своєї дитини, запитуючи, чи не поранилася? Донька голосно заплакала, її мама обняла дитину, заспокоюючи, а сама говорила до Насті:
– Такі речі потрібно високо ставити, щоб діти не дістали. А так, бачиш, Єва злякалася.
– Я вас не запрошувала?
– Та ми вже підемо. Спасибі тобі однокласнице, гарно посиділи.
Віра взяла малу на руки і пішла до виходу. Настя стояла посеред кімнати, що то було? І винна залишилася. Через годину знову дзвінок у двері. На порозі стоїть Віра без доньки:
– Я тут подумала, ти мені винна гроші, адже наразі прийдеться вести доньку до лікаря, то оплати візит.
Настя мовчки закрила двері. Надалі дивитиметься кого впускати.
