Наталю Петрівно, вітаю! Це Яна, ваша майбутня родина. Давайте зустрінемось — обговоримо все особисто. Коли та де вам найкраще?

Автор Вербенко АнатолійЧас читання 4 хв.Перегляди 301

Олесю Степанівно, добрий день. Це Соломія, ваша майбутня невістка. Хотіла б зустрітися, поговорити. Коли і де вам зручно?

Олеся Степанівна відчула, як усередині щось стиснулося, особливо після слів «майбутня невістка». Що за новина? Тарас нічого не казав про весілля.

Добрий день, Соломіє. Сьогодні о шостій у мене вдома, заходьте.

«Цікаво, про що вона хоче? Невже вагітна? Звичайно, спеціально так вчинила, щоб Тарас одружився. Знайомі історії

Але про що він думає? Вона йому не пара. Адже син архітектор, перспективний. Власна хата, машина, гарний, розумний. Будь-яка дівчина мріяла б про такого, але ні, обрав цю»

Олеся Степанівна прибрала в хаті, сходила до крамниці. На душі було неспокійно.

Соломію вона бачила кілька разів, і одразу не сподобалася. Тарас приводив її познайомитись, потім просто на чай. І щоразу Олеся Степанівна казала синові після візиту все, що думає.

Сину, ну що за вибір? Чи мало інших? Що в ній особливого? Тоненька, маленька, нічого собі. Колись чоловікам подобалися зовсім інші! І взагалі, вона тобі не рівня!

Мамо, я люблю її, і для мене вона найкрасивіша! А ще вона готує божественні борщі!

Від цих слів стало ще гірше. Раніше він хвалив мамину страву, а тепер ця дівчина зуміла його вразити.

Соломія прийшла точно вчасно. Принесла тістечка верховинки з кремом. Олеся Степанівна їх любила. «Оце хитрість підлещується»

Олесю Степанівно, буду чесною. Тарас зробив мені пропозицію, і я погодилась. Він чекає слушного моменту, щоб вам розповісти. Хвилюється, що ви погано приймете новину.

Ну, звісно, душечка! Чому б мені радіти?

Я хочу запропонувати вам угоду. Послухайте мене, будь ласка.

Я знаю, що ви виховували Тараса самотужки. Одружилися через дитину, а щастя не вийшло. Чоловік пішов. Мене теж мати сама виростила, батько помер рано. Тому я знаю, як це жити без тата.

Ви вклали в сина всю душу. Велика вам подяка. Він добрий, чуйний, вихований. Це ваша заслуга. Ви можете ним пишатися.

Олеся Степанівна кивнула. Так і є. Лише її зусилля зробили сина таким.

Соломія продовжила.

Ви мрієте, щоб Тарас одружився з багатою, успішною красунею. А тут я. Невисока, звичайна, без статків. Не найкраща партія для вашого сина, так? Тепер ви в розпачі як його відмовити?

Олеся Степанівна знизала плечима. Саме так.

Подивіться, що вийде. Тарас вас не послухає. Ви почнете його умовляти посваритесь. На весілля, звичайно, не прийдете. Ну й що?

Так, все так і буде.

Ви всім розповідатимете, який невдячний син, як ви для нього жили. Хтось пошкодує, хтось посміхнеться.

А ми з Тарасом будемо жити щасливо. Ви будете нас ігнорувати. Я народжу дитину, він, звісно, повідомить, але ви відмовитеся бачити онука. Бо не визнаєте нашого шлюбу.

Моя мати буде няньчити дитину, гуляти, розповідати казки, пестити. І стане улюбленою бабусею.

А ви будете сидіти самі в хаті, дивитись телевізор і ображатися на життя. У свята особливо сумно. Здоровя погіршиться. До вас прийде лише сусідка.

Так і проживете самотньо, без онука, без тепла. І це буде ваш вибір.

Або Ви подумаєте. І, як любляча мати, приймете рішення сина. Бо якщо він мене полюбив значить, було за що.

Я не така вже й погана. На роботі мене люблять, мати мною пишається. Я буду гарною дружиною та матірю. А головне я люблю вашого сина, а він мене.

Коли Тарас скаже про весілля підтримайте його. Не треба відразу мене кохати, але ставтеся по-людськи.

Я теж не відчуваю до вас тепла, але готова це змінити.

На весіллі вас посадять на почесне місце. Ви будете пишатися сином. Коли народиться дитина ви завжди жданим гостем. У неї буде дві бабусі, і це чудово.

Я ніколи про вас поганого не скажу, і ви про мене теж.

У нас спільна мета щоб Тарас був щасливим. Тож давайте співпрацювати. Подумайте й зателефонуйте. Дякую за чай, Олесю Степанівно, всього доброго!

Після її виходу Олеся Степанівна сіла біля вікна. «Вона права Все так і станеться».

І справді навіщо їй це? Синові жити з нею. Якщо вона буде сваритися він засмутиться, але одру

Усе, що відбувається – на краще Інна Вікторівна – мама Влади, ретельно ліпила доньку за власним зразком, а та слухалася у всьому. Мама вважала себе сильною та успішною жінкою, тому постійно вимагала від дочки точно дотримуватися всіх її настанов. – Влада, – суворо казала Інна Вікторівна, – щоб досягти в житті таких самих результатів, як у мене, ти маєш іти тільки тією дорогою, яку я для тебе обрала, ні кроку вбік. Сподіваюсь, ти мене зрозуміла і на все життя це запам’ятала? – Так, мамо, – відповідала донька. Влада дуже любила свою маму, тому й намагалася прислухатися до неї, не хотіла засмучувати. А мама прагнула бачити у своїй доньці ідеальну “міс досконалість”. Але чим дорослішою ставала донька, тим менше це вдавалося. Дитина є дитина: Влада з малечку щось бруднила, рвала, падала та щось розбивала. Але у школі навчалася відмінно. Бо знала: якщо отримає трійку — для мами це трагедія. – Влада, сором і ганьба! Як ти могла отримати «трійку»? Ти нас із татом не поважаєш? Не ганьби, і швидко виправляй оцінку. – Добре, мамо, – слухняно казала Влада, інколи намагалася заперечити: – Мамусю, ну це лише одна трійка, випадково… – Неважливо, доню… Ти повинна бути кращою і розумнішою за всіх! Влада хвилювалася, але швидко виправляла трійку на «відмінно». Школу закінчила із золотою медаллю – інакше й бути не могло. Інна Вікторівна була задоволена, коли донька без труднощів вступила до університету. – Молодець, доню, пишаюся тобою, – одного разу нарешті похвалила мати. – І так далі! В Інни Вікторівни був будівельний бізнес, справа чоловіча, але вона так уміло керувала, що чоловіки-бізнесмени дивувалися її хватці. Вона не сумнівалася, що після університету дочка буде поруч із нею в компанії. Влада ж мріяла вибратися з-під маминого контролю, хотіла вступати до університету в іншому місті, але марно. – Доню, ти повинна бути під моїм наглядом і контролем, – категорично заявила мати. – Про яке інше місто взагалі може йтись? Маємо чудовий університет у Києві, і тут навчання. Влада не могла заперечити. На третьому курсі вона закохалася по-справжньому. До цього зустрічалася з хлопцями, іноді потайки від матері, але серйозних стосунків не було. Гоша — чарівний блондин із блакитними очима — підкорив її серце. Він навчався на паралельному курсі. Влада й надалі вчилася на «відмінно», а йому навчання давалося важко, особливо курсові роботи. Якось він зупинив Владу в університетському коридорі: – Влада, допоможи з курсовою, зовсім завалився! – Гаразд, допоможу, – радо погодилася, бо Гоша їй подобався. Відтоді постійно писала для нього курсові, а він «платив» їй своєю любов’ю й дозволяв любити себе. Зустрічалися, гуляли містом, ходили в кіно й кав’ярні. Інна Вікторівна відчула недобре, запитала в лоб: – Доню, ти закохалася? – Звідки знаєш? – здивувалася та. – На тобі написано. Познайом мене з ним, я маю знати, що це за «птах». Влада запросила Гошу додому, батьки познайомилися. Мати навіть не бурчала. Коли Гоша попрощався й пішов, мати сказала: – Яка там любов, Влада? Хлопець тебе просто використовує, от і все. Глибоким розумом не вирізняється, говорити нема про що. Що ти в ньому знайшла? – Неправда, мамо! – вперше заперечила донька. – Гоша цілеспрямований, начитаний, цікавиться історією. Не всім же бути такими розумниками… І молодий він ще. – Доню, він тобі не пара, – категорично наполягала мати. Влада наважилася проявити характер: – Мамо, вибач, але я все одно буду його кохати, що б ти не казала. Інна Вікторівна здивовано глянула на доньку й махнула рукою. – Колись зрозумієш — твій Гоша звичайна «сіра миша». Влада відстояла свою любов і після університету вийшла за Гошу заміж. Раділа, що мати помилилася. Життя показало: звичайні «трієчники» часто досягають усього швидше, ніж «відмінники». Так сталося й із Гошею – після навчання знайшов престижну роботу, а Влада працювала у матері. У Гоші була власна квартира (батьки подарували ще під час навчання), тож після весілля Влада раділа своїй незалежності. Та рано раділа – працювати все одно взяла її мати. Якось Гоша повідомив: – Владо, мене призначили начальником відділу, щоправда, спершу зі стажуванням, але я докладу всіх зусиль. За три місяці його призначили остаточно. Гоші не подобалося, що дружина з червоним дипломом й досі працює під крилом матері. – Влада, поки працюєш у власної мами, нічого не досягнеш – час братись за своє. Вона тебе «душить», а ти… Ти ж жінка, а не адаптер для маминих вказівок. Владі прикро це чути, але розуміла: в усьому правда. З часом Гоша перестав дорікати, але це не зробило їй легше – він став замкнутим і байдужим. Її це навіть влаштовувало: головне – поруч! Минав час. Одного разу Гоша повідомив: – Я зустрів іншу. Я її кохаю – іду від тебе. Вона, на відміну від тебе, справжня жінка… Вперше в житті Влада не стрималась: закричала, сварилася, розбила тарілку, кидала телефон об стіну, потім розірвала пару сорочок… і заспокоїлася. Чоловік все це вислухав мовчки, лише сказав: – Ось бачиш, у тобі є емоції. Шкода, що я це зрозумів запізно, – і пішов. – Ненавиджу! – прошепотіла Влада, зібрала речі, винайняла квартиру й пішла. Мамі не сказала нічого – знала, якою буде її реакція. Минав місяць, а може й більше, і Владі вдавалося приховувати розлучення від матері. Але Інна Вікторівна відразу помітила щось недобре. – Влада, що з тобою? Очі згаслі, ходиш сумна, у тебе проблеми з чоловіком? – Які проблеми? У мене немає чоловіка. – О Боже… От і знала: він тебе кинув, так? Коли це сталося? – Ще у квітні. – І мовчала? Влада зітхнула, слухала потік критики на адресу Гоші та себе. – Я тебе попереджала, принаймні не будеш його служницею. Добре, що дітей немає! Раджу надалі слухати мене. Зрозуміла? – Мамо, все, що відбувається – на краще, – несподівано для себе відповіла Влада, підвелась і додала: – Я більше не працюватиму з тобою. Мені досить… Інна Вікторівна залишилася в повному здивуванні. Влада вирішила піти подалі з-під маминої опіки. Йшла містом сама, не знаючи куди, сіла у трамвай, вийшла на своїй зупинці — й одразу впала: нога потрапила у ямку. Сіла, охнула від болю. – Оце мені ще треба було, – подумала. – Що з вами? – підбіг молодий чоловік, який проходив поруч. Допоміг піднятися, Влада стала – нога боліла. – Боляче? – з турботою спитав він. – Дуже, – поморщилась вона. – Хапайтесь за шию, – легко підхопив і доніс до автомобіля. – Їдемо в лікарню, бо може бути перелом… – Я – Женя. А ви? – Влада. У лікарні перелому не знайшли, тільки вивих. Ногу забинтували, проконсультували і відпустили. Женя чекав увесь цей час, домчав до дому. – Дайте номер телефону, – попросив він. – Раптом знадобиться допомога? Влада не відмовила. Назвала номер. Наступного дня Женя зателефонував: – Що вам привезти? Думаю, ніжка ще болить? – Сік і фрукти… і хліба немає, – сказала вона. Десь через годину – дзвінок: Женя з двома великими пакетами. – Ой, навіщо так багато? – А ми зараз будемо святкувати знайомство! Я допоможу чи й сам усе зроблю. Може, одразу на «ти»? Влада розсміялася — їй з Женею було легко і спокійно. Більше старався Женя: накрив стіл, розігрів шашлик, розлив сік. Алкоголю не було – Женя одразу попередив, що не п’є. Вечір минув чудово. Минуло чотири місяці — Влада і Женя одружилися, через рік у них народилася донечка Ксюша. Коли її питали, де знайшла такого хорошого чоловіка, сміялась: – Він мене на дорозі підібрав… Не вірите? Запитайте у нього самі! Дякую за те, що читали, підписувалися й підтримували. Бажаю вам удачі та щастя в житті!