Я завжди вчила свою доньку, що в родині всі повинні допомагати один одному.
Нещодавно я стала бабусею та мої родичі зібрали дитячий одяг для того, щоб віддати його моєму онуку.
Ми з чоловіком всіх об’їздили та крім одягу привезли Наталі та Михайлику два велосипеди, три самокати та величезну купу дитячих іграшок. Донька аж руками сплеснула побачивши це все. Коли ми розвантажили наше авто, речі, які віддали родичі, займали половину дитячої кімнати.
Наталя подякувала, але по виразу її обличчя було зрозуміло, що вона не дуже задоволена тим як допомогли їй родичі. Я живу за наступним життєвим принципом: “Дають – бери“. Тож я ніколи не відмовляюся від допомоги, адже той, хто її надає, робить це від щирого серця.
Згодом я помітила, що Наталя дуже часто публікує пости про продаж дитячих речей. Там були всі речі, які дали їй родичі, а також велосипед та самокати. Я відразу зателефонувала доньці:
– Наталю, що ж ти робиш? Як я тепер буду родичам в очі дивитися? Вони тобі віддали ці речі для твого сина від щирого серця, а ти їх продаєш. Он як ти їм віддячила.
– Мамо, по-перше, я не просила присилати мені стільки речей. Михайлик так росте, що не встигне це все зносити навіть якщо я перевдягатиму його по три рази на день. По-друге, нам потрібні гроші, а у мене є навички продавця. Не даремно я до декрету стільки працювала у цій сфері. А по-третє, наступного разу краще питай що потрібно. Якщо хтось хоче допомогти, краще хай дасть гроші.
– Бачиш яка! Ще й перебирає.
Я поклала слухавку та мені було гірко від того, що я виростила таку невдячну доньку. А що ви про це все скажете?
