Насте, тебе вже нема біля мене пять років, тобі байдуже, як я тут живу і що зі мною діється
Настя і Тарас жили разом понад пять років. Хлопець не розкошував його зарплата була невеличка, бо працював на звичайній фабриці у Харкові. Настя завжди мріяла про життя у достатку, а якби ще багатство так зовсім чудово! Тому щоразу, коли траплявся чоловік з тугим гаманцем, її очі світилися як новорічна гірлянда.
І ось одного чудесного дня удача сама постукала Насті у вікно її помітив заможний бізнесмен з Києва, який обіцяв їй цілий ешелон золотих монет. Настя слухала його, як зачарована, і купилася на всі його солодкі слова. Не довго думаючи, вона залишила бідного Тараса й поїхала починати нове шикарне життя.
Тарас був у шоці від такого повороту. Чоловік чемно приповз до неї зі своїми почуттями, благаючи не йти. Обіцяв, що якось стане мільйонером, що змінить завод на бізнес, а працювати буде цілодобово. Лиш би Настя була щаслива аж гай шумів!
Та Настя була, як бетонна плита непохитна: у голові вже крутилися картинки з білими яхтами на Дніпрі і шопінгами по найдорожчих бутиках Європи. Ясно, що її, таку амбітну, Тарас своїми зарплатами у три тисячі гривень не влаштовував, і жодні палкі обіцянки її вже не гріли.
Пройшло пять років. Настя дожила до своїх тридцяти двох і раптом багатий дядько втратив до неї інтерес бо навколо завелися молодші та гнучкіші німфи. Сказав, мовляв, занадто вона сварлива і вимагає забагато усе, чайник закипів і розлився.
Почала Настя рахувати копійки на хліб у Києві ніде притулитися: ні досвіду нормальної роботи, ні стажу, ні бажання щось робити. Не довго думаючи, вирішила повернутися до колишнього. Думала, раз Тарас присягав у вічній любові, то й досі чекає, коли вона зявиться на порозі.
Отак, дрижачи від хвилювання, Настя підходить до рідних дверей, а там чути якийсь шарудіння, і замість знайомої квартири двері відчиняє чужа жінка з малишею на руках!
Ой, солодка, скільки разів тобі казала не відкривай сама двері! звертається незнайомка до дівчинки і дивиться на гостю. Кого ви шукаєте?
Настя стоїть на порозі та очі великі, наче дві копійки:
Я шукаю Тараса. Він удома?
Тарасе, якась жінка тебе питає! Як вас звати? гукає чужа жінка, а сама прискіпливо так на Настю дивиться.
Настя?! з подивом вигукує Тарас, а потім звертається до нової супруги: Люба, зайди в квартиру з донькою, я поговорю.
А хто це така? шепоче вже ображена Настя, дивлячись на дівчину з дитиною, яка йде всередину.
То моя дружина Оленка, а малишка на руках наша донька Марічка, відповідає Тарас.
То ти вже й одружитися встиг, і дитину маєш?! А як же вічна любов? А як ті всі клятви, що тільки мене будеш любити до гробу?
Настю, від твого відїзду минуло стільки часу. Я спершу переживав, як дурник, але потім зрозумів не кінець світу! Познайомився з Оленкою, закохався догори дриґом, вона зробила мене щасливим подарувала Марічку.
А про мене забув?!
Настю, тебе не було пять років і ти не згадувала ні разу як я тут, чи живий, чи мертвий. Ти помчала за грошами, за красивою казкою. Може, я ніколи не був багатим, але це не виправдання. Ти, до речі, чого прийшла думала, я тулитимуся біля вікна й чекатиму поки ти згадаєш?
Я була дурна! Люблю тебе!
Та досить, Настю! Комедію залиш для когось іншого. Краще дійсно йди мені добре і без тебе, й бачити тебе не хочу. Кинув тебе твій мачо і тепер ти повернулась до бідного робочого? Простіше, йди вже!
Настя розплакалась гіркими сльозами, знову нікому не потрібна. А Тарас тільки радо зітхнув переконався, що забути її вдалося і життя, знаєте, стає прекрасним.
