Наташа працює в пологовому будинку. Вона була заміжня. Вперше побачила свого чоловіка на автобусній зупинці. Поглянула і втопилася в його синіх очах. Андрій також примітив красиву дівчину. Коли вже зустрічалися, Наташа задавалася питанням, чому такий красивий чоловік до сих пір не має дівчини. Адже йому виповнилося двадцять п’ять років. З часом, коли вони жили разом, Андрій зізнався, що в нього не може бути дітей.
В один із днів до пологового будинку привезли жінку. Вона народжувала тяжко. То було коли працювала Наташа. Дівчинка народилася темношкірою. Від побаченого жінка почала плакати, не йняла віри, що в неї народиться така дитина. Через деякий час вона написала відмову від дівчинки. Як Наташа не умовляла забрати маля, жінка не погоджувалася. Тільки й сказала, через місяць приїздить чоловік із заробітків. Вдома його не було рік. Говорити про народження дівчинки йому не стане.
Наташа не відходила від ліжечка маленької. Вона вже полюбила ту крихітку. Увечері відбулася розмова з чоловіком, щоб удочерити дівчинку. Чоловік спочатку погодився, але коли дізнався, що темношкіра, навідріз відмовився.
Наташа вирішила діяти по другому. Вона телефонувала Андрію з роботи й попросила терміново приїхати. Коли чоловік підійшов до пологового, Наташа у вікно показала йому дівчинку. Така мила, і така беззахисна. Серце Андрія відразу потягнулося до крихітки. З усіма зібраними документами, через два місяці Оленку забрали додому. Нарешті в них повноцінна сім’я.
