Валентина Пилипівна давно мріє, щоб син одружився, Так хочеться бавитися з онуками. Андрію скоро тридцять виповниться, а він не поспішає. Говорить, що встигне. І одружиться, і діти в нього будуть, ще час не прийшов. А скільки ще чекати, коли всі його однокласники давно мають свої сім’ї. Про негаразди між свекрухою і невісткою, Валентина Пилипівна чула, але у свою адресу таке не сприймала. Вона жінка інтелігентна, порозуміється з дівчиною, лише б Андрій привів в дім дружину.
Мрії мами мати невістку незабаром здійснилися. Син привів дівчину для знайомства. Наташа видалася спокійною, урівноваженою, так що Валентина Пилипівна більше не сумнівалася, що подружаться. Після одруження молоді стали жити окремо, бабусина квартира чекала на них. На той час Валентина Петрівна була на пенсії, часу вдосталь, часто ходила до сина з невісткою, може чимось допомогти. Тим більше, що сповістили про вагітність Наташі.
Після народження дівчинки, Валентина Петрівна стала часто ходити, щоб допомагати. Син просив підтримувати невістку. Наташа допомогу сприймала мовчки. Ні за, ні проти. Допомагає свекруха, спасибі, не прийшла з якоїсь причини, також спасибі. Валентина Петрівна не знала, радіти чи плакати від такого відношення. Адже вона з усією душею до Наташі, а та непробивна. Сину жалітися жінка не звикла, та й що скаже, що невістка ніяк не реагує на неї. Потім в їхній сім’ї сварки розпочнуться, а того Валентина Пилипівна не хоче.
Якось давно вже заспокоїлася, щодо того, щоб подружитися з невісткою. Довіряє гратися з онукою, і то добре. Інколи бере її додому. Тут у них розпочинаються різні ігри, від яких потім бабуся довго прибирає і розшукує потрібні їй речі. Але як же весело їм удвох.
На день народження онуки, якому виповнилося три роки, вирішили святкувати вдома. На святі будуть присутні бабусі з обох сторін та декілька друзів. Так що місця вистачить вдома. І дівчинці легше. Стомиться, покладуть відпочити.
Коли свято було розпочате, мала почала плакати. Виявляється, сьогодні рано проснулася, час спати. Валентина Пилипівна попросила самій покласти спати онуку, а вони нехай сидять за столом. Наташа вийшла разом із нею в іншу кімнату, а потім тихо промовила:
– Ми у ваших послугах більше не потребуємо. Так що йдіть до гостей, я сама покладу спати доньку.
Валентина Пилипівна вийшла до гостей бліда. Андрій запитував у мами, що сталося, на що бабуся відповіла, що негарно себе почуває, піде додому.
Сину не пожалілася, та й до них більше не ходила. Коли приходять, приймає радісно, а сама більше не йде.
