Ми ще не встигли ступити на батьківське подвір’я, як свекруха попередила, що в селі потрібно багато працювати. Від цієї поїздки у мене залишилося ой, як багато спогадів. А свекруха ще довгий час гомоніла, що я її сина не гідна і до роботи не годжуся, тому й перевірку селом не пройшла.
Мій чоловік Степан вже більше 10 років проживає у місті, і якщо він сам не обмовиться, що походить із далекого села – ніхто й не повірить. На нашому весіллі свекруха одразу ж при всіх сказала: «Відпочивати, доню, тобі потрібно було до весілля у своєї мами, а в мене вдома тобі доведеться працювати». Звичайно ж, на весіллі ми більшість слів та побажань пропускаємо повз вуха та не сприймаємо їх серйозно. Ці слова свекрухи я згадала вже потім.
Коли ми вперше поїхали вгості до батьків мого Стьопи – я була зачарована від природи. Там така краса, куди не глянь – високі зелені дерева, там дальше за полем ліс і річка. А повітря яке свіже, так і вдихаєш його на повні груди, що сил є. Ми приїхали влітку, і мене аж ніяк не непокоїло те, що вода з колодязя, а теплої нема, і що зручності всі на вулиці, а не в хаті. Ми приїхали всього на тиждень.
Тільки ми зупинили нашу машину біля брами і зайшли на подвір’я – свекруха почала роздавати нам завдання, які потрібно виконати до кінця дня. Мені перепала задача помити, почистити та посмажити на вечерю спійману в річці свекром рибу. Степан почав заперечувати мамі, що я цього робити не буду, але впевнена в своїх силах жінка лиш нагадала: «Пам’ятаєте, на весілля я сказала, що відпочивати – це до її батьків, а в нас потрібно працювати». Для уникнення конфлікту з першого дня, я мовчки зайнялася тією рибою. А мій Стьопа з батьком ремонтували двері до стайні.
Вперше за цілий день від ранку ми поїли аж пізно ввечері. В моїх думках у селі столи мали ломитися від наїдків, але ж ні, нам перепала варена картопля і смажена мною риба. Як же чудово, що ми з собою накупили різних солодощів до кави і чаю, сир, ковбасу і інші ласощі.
Чесно, я навіть не пам’ятаю чи спала, як закривши очі – нас уже розбудили. Розбудили о 6 годині ранку ми знову цілий день працювали. Все б можливо і нічого, але нас майже не годували. Снідали ми своїми канапками, які привезли з собою, на обід нічого не перепало. Дивно, тут і город, і кури, і свині, і корова, а на обід їсти не було що. Мені здалося, що це такий метод виховання через наше голодування. Ввечері я була стомлена, мені набридло це село і я дуже хотіла поїхати до нас додому у місто. Як батьки Степана нас не просили, але я не здавалася і казала, що ми їдемо додому. Нас зустріли як безкоштовну робочу силу, як рaбів, а не, як найдорожчих гостей. Роботи я не бoюся, справа тут зовсім не в ній.
Після цієї поїздки свекруха ще цілий рік по телефону «сверлила вуха» Степанові, що мовляв я пoгана і невдячна жінка. Дякувати Богу, чоловік одразу ж припиняв ці пусті балачки. А пізніше сказав своїй мамі, що на цю тему з нею більше не розмовлятиме.
Цей рік був для нас досить не простим, адже ми купили квартиру в кредит і дуже багато працювали, щоб швидше її виплатити. Навесні нас знову запросили в село. Я не думаючи – відмовилася, але таки змушена була погодиться.
У селі є загальне стадо корів, і кожен власник по черзі його випасає. Тато Стьопи розтягнув сухожилля на нозі і тому дуже просив сина допомогти. Перед тим і свекор і чоловік провели виховну бесіду з свекрухою, щоб вона до мене не чіпалася без причин.
Зустріли нас зарізаним бараном. Зразу скажу чесно, що вони мають специфічний запах м’яcа, і готові страви також не привабливі на смак. Тому я їсти баранину не можу ні в якому вигляді. Вона мені не приємна на запах. Степан вилкою розімнув баранину по тарілці і теж її не їв, тому ми знову дістали свої продукти, які купили перед дорогою.
Не знаю, як так вийшло, але я спала аж до обіду. За те, що я так гарно і довго спала – цілий вечір слухала докори від свекрухи.
Наступного дня на пасовисько ми пішли разом з чоловіком. Мене одягнули у гумові чоботи та дали дощовик на всякий випадок. Почався дощ і я була ціла мокра і в болоті, стримувати своїх сліз я просто вже не могла, хоча чоловік просив потepпіти і всіляко втішав. На вечерю була все та сама баранина, тому я поласувала шматком хліба і пішла спати. А з самого ранку ми поїхали додому.
Історія повторилася знову і знову цілий рік свекруха телефонувала з докорами, що я не достойна її сина. Тоді мені нічого не залишалося, як заблокувати її номер телефону, але ця проворна стара почала те саме робити з телефону свекра.
На ці вихідні нас знову запрошують у село. Але так як я вагітна вже на сьомому місяці і мені не дозволені фізичні навантаження – цього разу я точно не погоджуся на поїздку. Степан хай собі їде на два дні, я ж йому приготую їсти з собою, щоб не був голодним, а сама залишуся вдома.
