У мене був однокласник Олександр, в якого я була закохана ще з першого класу та ніяк не могла зізнатися у своїх почуттях. Олександр ставився до мене як до подруги. Ми закінчили школу та наші доріжки розійшлися. Невдовзі я дізналася, що він одружився та я дуже засмутилася від того. Але я не стала виходити заміж за першого зустрічного, щоб заглушити свій біль.
Коли не стало його дружини після пологів, про це гуділо все село. Олександр почав зловживати алкоголем та дитина була без нагляду. Всі родичі Олександра прийшли йому на допомогу та доглядали його маленького сина. Але одного разу хтось із сусідів звернувся до служби опіки, бо втомилися бачити Олександра в стані алкогольного сп’яніння. Коли вони прийшли до Олександра додому та побачили його п’яним з дитиною на руках, то у них навіть не виникло ніяких питань і вони прийняли рішення забрати дитину в Олександра. Це стало відправною точкою та Олександр вирішив, що відтепер він стане зразковим батьком.
Одного разу, коли Олександр гуляв з дитиною, він зустрів мене. На той момент я уже закінчила університет та приїхала додому, щоб відпочити від навчання. Ми розговорилися та вирішили зустрітися знову.
В селі всі про всіх все знають на невдовзі мої батьки про все дізналися, стали мене відмовляти від того, щоб я з ним спілкувалася.
– Навіщо тобі чужі проблеми? Він вдівець та ще й з дитиною, не вплутуйся в це. Ти ще молода, знайдеш собі іншого чоловіка та вийдеш за нього заміж, народиш йому дітей, – сказала мама, а потім додала, – Я знаю, що ти сохнула за ним у школі, але зараз ви виросли. У тебе попереду великі перспективи. А що буде, якщо ти зв’яжешся з Олександром? Будеш виховувати чужу дитину, а про перспективу забудеш? Для того ти закінчувала навчання?
Слова матері були дуже болючими для мене. Я хотіла, щоб у нас з Олександром зав’язалися стосунки та не боялася того, що у нього була дитина.
Я не послухала своїх батьків та зустрілася з Олександром знову. За цією зустріччю була наступна, а далі ми почали зустрічатися. Незчулися, як одружилися. Я стала мамою маленькому Семену, він був такий тендітний та милий, що я полюбила його з першої нашої зустрічі.
Але згодом у Семена виявили хворобу. Лікарі підозрювали, що вона дуже серйозна. Я взялася рятувати маленьке життя, а Олександр знову став прикладатися до чарки. До такого я не була готова та це мене дуже сильно засмучувало.
Часу на перебування в поганих думках у мене не було та я стала боротися з хворобою свого названого сина. Залучила громадські організації, просила грошей у родичів та знайомих.
Я старалася не показувати своїх сліз та бути сильною. Та одного разу мене так накрило, що я плакала дуже довго та гірко. В цей момент мене побачив Олександр, він все зрозумів та став просити пробачення у мене за свою холодність. Ми стали разом рятувати нашого хлопчика та спільними зусиллями нам це вдалося.
Зараз Семен уже ходить до дитячого садочка та радує нас своїми успіхами. Коли він буде вже більшим, я планую розповісти йому, що я його несправжня мама, але все одно дуже сильно його люблю.







