Стала служницею
Коли Оксана вирішила вдруге одружитися, її син і невістка були буквально приголомшені цією новиною й не мали уявлення, як поставитися до такої зміни у їхньому житті.
Ви впевнені, що готові все міняти у такому віці? хмуро питала Ірина, кидала погляд на чоловіка.
Мамо, навіщо ж такі радикальні кроки? нервово докоряв Ростислав. Я розумію, ти давно сама, все життя мене ростила, та й рідко собі щось дозволяла. Але виходити заміж зараз це нерозумно.
Ви ще молоді вам здається, життя нескінченне, спокійно відповідала Оксана. Мені вже шістдесят три, і ніхто не знає, скільки ще залишилося. Я ж маю право провести решту часу з близькою душею.
Не поспішайте з весіллям, пробував заспокоїти матір Ростик. Ти ж того Сергія знаєш тільки кілька місяців, хіба можна так усе швидко змінювати?
У нашому віці зволікати не варто, міркувала Оксана. А що тут знати: він старший за мене на два роки, живе з донькою і її родиною у просторій квартирі на Позняках, має гарну пенсію, власну дачу під Києвом.
А де ви жити збираєтеся? дивувався Ростислав. Ми ж усі разом у цій хаті, а ще один просто ніде буде притулитися.
Не переживайте так, Сергій не має претензій на наші квадратні метри, впевнено розповідала Оксана. Я переберуся до нього. Квартира велика, з його донькою ми гарно порозумілись. Усі дорослі люди, тож сварок і чвар не буде.
Ростислав млів від переживань, Ірина намагалася його заспокоїти й переконати прийняти рішення матері.
А може ми просто затишні егоїсти? розмірковувала вона. Нам же справді зручно: твоя мама допомагає, з Лесею гуляє, в усьому виручає. Та й вона має право на власне щастя. Якщо трапився такий шанс, не слід заважати.
Жити ладно. Але одружуватись? не міг зрозуміти Ростислав. Ще й весілля з білим платтям. Ну навіщо це у їхньому віці
Може, так спокійніше буде, шукала пояснення Ірина. Люди зі старої школи інакше мислять.
Оксана таки вийшла заміж за Сергія її історія знайомства банальна, зустрілись випадково біля Бессарабського ринку, та вже через місяць переселилася до його родини. Перші тижні були чудові: прийняли тепло, чоловік не ображав, і жінка повірила, що на заході свого життя справді має шанс відчути просте щастя. Та незабаром усе змінилося.
Ви б не могли приготувати на вечерю шніцель? просила Інна. Самій не встигнути, роботи по горло, а у вас часу чимало.
Оксана все зрозуміла, взяла на себе готування, закупівлю продуктів, прибирання, прання, ще й їздила на дачу під Обуховом.
Раз ми тепер разом, то і дача наша спільна, сказав Сергій. Дочка з чоловіком зайняті, онука мала, виходить усе справу нам із тобою.
Оксана не перечила. Їй подобалося бути частиною дружної великої родини, де правила допомагати одне одному. З першим чоловіком так не вийшло лінивий і хитрий, а коли Ростиславу виповнилося десять, той просто зник. Останні двадцять років ні звістки і ні новин. Тепер же все здавалося правильним, турбот було багато, але втома не гнітила.
Мамо, тобі на дачі невигідно працювати тиск стрибає, хвилювався Ростислав під час телефонної розмови. Може, не потрібно?
Якраз потрібно. Мені приємно, відповідала пенсіонерка. Зберемо з Сергієм добрий урожай на всіх вистачить, згадати будемо разом.
Та у Ростислава були питання: за пару місяців їх у гості так і не запросили. Вони самі кликали Сергія до себе, а той або часу не мав, або хворів, або ще були якісь причини. Розуміли: нова родина не прагне знайомств. Їхнє єдине бажання щоб Оксана була щаслива.
Спочатку все йшло прекрасно, але клопотів стає дедалі більше. Сергій приїжджав на дачу і одразу хапався за спину, скаржився на серце. Оксана вкладала чоловіка відпочити, сама збирала гілки, грабала листя, носила сміття.
Знов борщ? кривився Антон, зять Сергія. Вчора ж був, думав, сьогодні інше.
Не встигла нічого іншого зготувати, ще й не сходила до магазину, розгублено виправдовувалась Оксана. Штори всі перепрала, повісила, втомилась так, що аж голова паморочиться.
Я борщ не люблю, відсув тарілку Антон.
Завтра Оксаночка зварганить нам свято, одразу ж виручав Сергій.
І наступного дня Оксана крутилася на кухні цілий день, аби ввечері все зїли за півгодини. Далі мила кухню, й так щодня. Але нарікання доньки та зятя ставали все голосніші, і Сергій невідмінно ставав на їхній бік, залишаючи дружину винною.
Я вже давно не дівчина, теж втомлююсь, не розумію, чому все маю робити сама! не витримала Оксана після чергового нападу.
Ти господиня цього дому, суворо нагадував Сергій. Маєш тримати порядок.
Як дружина я не тільки повинна, а й маю права, плакала Оксана.
Вона заспокоювалась і знову навколо всіх крутилася, намагалася догодити і зберегти затишок. Та одного дня остаточно зірвалась. Інна з чоловіком збиралися на свято до друзів, і свою донечку лишили на Оксану.
Нехай дитина буде з дідусем або піде з вами. Я сьогодні йду до внучки, у неї День народження, сказала жінка.
Ми всі маємо підлаштовуватись під вас? різко кинула Інна.
Ніхто не зобовязаний, спокійно відповіла Оксана. Я теж нічого більше не винна. У моєї внучки сьогодні свято, я вас попереджала ще у вівторок. Це всі проігнорували, а зараз і мене додому привязати хочете.
Ну це вже перебір, почервонів Сергій. У Інни все летить шкереберть, а твоя внучка ще маленька, нічого не станеться, якщо привітаєш її завтра.
Нічого не станеться, якщо підемо зараз разом до моїх дітей, або ти лишишся з онукою, а я повернусь згодом, вперто стояла на своєму Оксана.
Я знала, що з твого заміжжя нічого доброго не буде, злобно відрізала Інна. Готуєш середньо, чистоту не встигаєш підтримувати, і думаєш лише про себе.
Після всього, що я зробила тут за ці місяці, ти теж так вважаєш? звернулась Оксана до чоловіка. Скажи чесно ти шукав дружину чи домогосподарку на обслуговування?
Ти зараз перебільшуєш, моргав Сергій. Не влаштовуй скандал на рівному місці.
Я просте питання задала і маю на нього право, не відступала Оксана.
Раз ти так кажеш, роби як знаєш, але в цьому домі такого ставлення не буде, з гордістю заявив Сергій.
Тоді я звільняюсь! сказала Оксана, взяла сумку, подарунок для внучки і пішла.
Приймете назад свою втомлену бабусю? посміхнулася крізь сльози, тримаючи пакети на порозі. Сходила заміж, повернулась, більше не хочу. Не питайте нічого, просто скажіть: приймете чи ні?
Звісно! разом ринули до неї син і невістка. Твоя кімната чекає! Ми раді, що ти повернулась!
Просто так раді? хотіла почути щирі слова Оксана.
А як ще радіють рідним людям? здивовано відповіла Ірина.
І тут Оксана знала точно вона не служниця. Вона допомагала з хатою і онукою, та її ніхто не примушував чи не користувався добром. Тут вона була просто мамою, бабусею, свекрухою, членом сімї не обслугою. Оксана назавжди повернулася додому, сама подала на розлучення і намагалася забути все, що довелося пережити.
