Коли моя настирлива свекруха приходила, як до себе, допоки я не віддячила їй тим самим
Буває, що ворог у домі не чужий, а свекруха з солодкою посмішкою й судинкою, повною підозрілих котлет. Мене звуть Оксана, заміжня вже два роки, і, як то кажуть, у нас із чоловіком усе було чудово аж поки його матір не почала «гріти наш домашній затишок» трохи занадто часто. І з такою наполегливістю, що навіть поштовий листоноша бував у нас рідше.
Я перебирала провізію у кухонній шафі, коли раптом дзвінок у двері. Відчиняю. Звісно, хто ж ще? Марія Іванівна, моя свекруха.
Оксаночко, здоровенькі були! Я вам котлеток принесла! Із щуки! Свіженькі! радісно простягає пластиковий контейнер.
Я зітхаю. Ми з чоловіком ненавидимо рибу з дитинства. Мене годували нею, мов пташеня, а він, син рибака, зїв стільки, що мало не виростив зябра. Ми вже говорили про це. Не раз. Але свекруха робила вигляд, ніби не чула.
Маріє Іванівно, ми не їмо рибу Ви ж знаєте.
Та це ж не викидати! Залиште, може, комусь віддасте! виправдовувалась вона.
Але справа була не лише в цих клятих котлетах. Вона приходила все частіше. Без попередження. Без стуку. Заходила, як до себе, і починала свої «оглядини»:
Ой, а це що за сир? Я такого не куштувала, візьму шматочок. І ковбаски трохи, купите собі ще. До речі, я вам риби принесла треба ж ділитися!
Кожен її візит супроводжувався новими апетитами. Одного разу вона прийшла з подругою. Без дзвінка. Без запитань.
Ми біля аптеки були вирішили зайти погрітися. Чаю нам налиєш?
Поки я стояла, мов укопана, вона вже весело рилась у моїй холодильнику, дістаючи варення, сир, печиво, а її подруга влаштовувалася за столом, ніби вдома.
Я почувалася чужою у власній хаті. Чоловік лише розводив руками: «Це ж мама, вона добра». Добра? Я бачила, як вона ховала наш ананас під пальто. Це вже не була допомога чи турбота це була нахабна окупація.
Тоді я вигадала план. Лагідний, але точний. Наступного дня я взяла подругу Наталку, купили найгостріші суші в місті й без попередження завітали до Марії Іванівни.
Добридень, ми поруч проходили, вирішили зайти! Вам суші принесли скуштуйте! посміхаюся, втискуючи їй у руки коробку.
Свекруха поблідла. Вона ненавидить суші. Колись спробувала й тепер називає їх «сирими пацюками на рисі».
Сідайте, я подивлюсь, що в вас смачненьке є, кажу, пряму
