Я живу в Америці. Побувши тут рік, я більше ніколи не захочу повернутися назад, в Україну.
В Америці я відчула себе людиною. Якщо в Україні могла їсти один хліб з маслом, а фрукти бачила лише на свята, то в Америці такого немає. Тут є цілі склади якісної, свіжої продукції. Там дають все: м’ясо, овочі, фрукти, різні води, соуси. Їх можна взяти абсолютно безкоштовно. Стільки, скільки потрібно людині. Навіть можна повернути назад, якщо щось не сподобалося. Продукти доступні всім, не залежно від соціального статусу.
Можна носити все, що заманеться. Я можу оголити ноги, спину, вдягти глибоке декольте. Ні один чоловік не підійде до мене з грубими жартами, не крикне в спину чогось образливого, не посміє вщипнути мене за сідниці, як це було в Україні. Чоловік тут виховані та ввічливі, адже закон на боці жінок.
Я отримую безліч пропозицій сходити на побачення. За рахунок завжди платить чоловік. Така культура в Америці. Я ніколи не дістаю свій гаманець, адже це пряма образа для чоловіка. Він платить, бо джентльмен.
В мене не було дилеми, що купити: їжу чи зимову куртку? Тут будь-яка робота, хоч прибиральниці, забезпечить мені продукти, дах над головою, техніку та розваги. З першого дня роботи, я отримувала 150 доларів за день, а, точніше, вісім годин.
Я без проблем можу придбати найновіший телефон, адже техніка, автомобілі та квартири – це не розкіш, а базова необхідність. На них може заробити будь хто. Чого ніколи не можна втілити в Україні. Прибиральниці заробить на нове авто? Вчитель зі звичайної школи зможе купити новеньку квартиру через три роки плідної праці? Не думаю.
Мені комфортно та безпечно ходити вночі. Я не закриваю двері моєї квартири вдень. Ніхто не прийде без попередження. Якщо виникне якась кризова ситуація, я зможу викликати необхідну службу за лічені хвилини. Вони завжди приїдуть. Ніколи виклики не ігноруються.
Якщо в мене не буде документів чи страховки, мене все одно пролікують, а питання грошей почнуть вирішувати тоді, коли пацієнт відчуватиме полегшення. Мені не потрібно слухати прискіпування лікарів, критику. В мене не питають, чому я не народила до сорока років? Ніхто не називає старороділлею. Не каже, коли мені народжувати, і чи взагалі це робити. Це виключно моя справа.
Тут багато можливостей, тому я встигла злітати в усі ті країни, в яких все життя мріяла побувати. Я познайомилася з безлічу цікавих людей. Вони всі чимось захоплюються. В них є на це час та ресурси. Вони знають собі ціну, адже державні діячі постійно говорить своїм громадянам про їхню унікальність.
Я живу в Америці не так давно, але за ці роки багато чого зрозуміла. В мене зник стрес, відчуття самотності та нікчемності. Я розквітла, як жінка. В Україні, після тридцяти, жінка втрачає шанси на щасливі стосунки, що вже говорити про шлюб. Тут в сімдесят років жінки стабільно виходять заміж, народжують дітей в сорок і щасливо живуть в кохані та повазі.
Назад не хочу. Не приїжджаю навіть в гості до рідні. Зву всіх до себе. В мені жевріє надія, що вони побачать те саме, що і я.
