Знаєте, можливо я нікого не здивує, але в нас з свекрухою жахливі стосунки. Ця жінка переконана вже протягом дванадцяти років, що ми з чоловіком скоро розлучимось.
Звучить дивно, але вона досі стверджує, що ми з ним ось-ось розлучимось. Все почалось з нашого знайомства. Коли ми відсвяткували шість місяців стосунків, Антон вирішив познайомити мене зі своєю мамою. Батька в нього не було, адже він пішов з сім’ї ще багато років тому. І тепер я розумію чому.
Тільки но я ступила на поріг квартири своєї майбутньої свекрухи, як одразу відчула, що мені там явно не раді. Мене зустріли порожнім столом, навіть чаю не давали попити з тортиком, якого я купила, та ще й з холодними словами:
– Не бачу потреби знайомитись та прикидатись, ніби ми добре ладнаємо. Все одно ви разом не на довго. Скоро розбіжитесь. То в чому сенс?
І так було з тих пір весь час. На весілля вона подарувала подарунок лише Антону, бо ж це її син, а я невістка не на довго, бо ми “скоро розлучимось”. На мій День народження подарунків не дарувала, бо ж ми з чоловіком “скоро розлучимось”.
Але знаєте, свята це ще пів біди. Таке можна пережити. Але ця жінка не приймає власних онуків. Я би ще зрозуміла, якби вона мене звинувачувала в зраді Антону, нагуляній дитині і так далі. Проте все в рази гірше. Свекруха, коли дізналась про мою першу вагітність сказала:
– Для чого залишати дитину без батька? Ну або без матері, якщо вирішите, що дитина лишиться з Антоном? Все одно ж ви скоро розлучитись! Вам дитя не шкода?
Уявіть собі це. Ми щасливо живемо разом, успішні, розумні, багаті, вирішили народити дитину, а їй все одне і те ж. Ніби пластинку заїло. Після народження другої дитини ситуація кращою не стала. Ті самі слова я почула.
Вона не хотіла навіть бачитись з онуками, щоб не прив’язуватись до них. Так. Тому що ми “скоро розлучимось”. Коли це скоро настане? Бо я вже думаю, що я це скоро сама наближу. Вона це каже щодо всього, що ми робимо разом. Квартира, машина, будинок, бізнес.
А Антон не збирається переривати з нею спілкування. Нехай собі спілкується на здоров’я, але нащо прилітати сюди мене? Ніби я хочу це все чути. Ні, дякую. Мені вистачило за останні дванадцять років.
Я не можу вже терпіти свою свекруху, а чоловік не розуміє, чому я не можу пропускати повз вуха її образи. Я не знаю що робити. Невже лише довгоочікуване свекрухою позлечення?
