Це був чи не найбільший і не найпишніший похорон на Андрушківці. Хоронили колишнього керівника тутешнього сільсько-господарського підприємства. Його смерть була раптова. Не так давно небіжчик зійшовся з першою дружиною, сусіди навіть не встигли добре попліткувати, як тут таке сталося. Люди ще й досі пам’ятали, як він покинув свою першу дружину Анну і поїхав в місто за пишногрудою молодицею Оксаною.
По життю до нього все приходило легко. Хоч був з звичайної сільської сім’ї, та після закінчення школи вступив до вишу на інженера. Отримав диплом і був направлений до одного з найбільших колгоспів району. За два роки його призначили головним інженером, а ще за три і очолив нове підприємство у районі. До свого 30-річчя мав побудовану успішну кар’єру.
Після того ювілею занедужав. Лікувала його молода лікарнка Анна, яка приїхала у село після медінституту. Вона була надзвичайною красунею, як з фільму. Білі кучері, задертий носик, пухлі губи і точена фігура. А як усміхалася, то на щічках з’являвся румянець і ямочки. Михайло закохався з першого погляду.
Невдовзі вони зіграли весілля, а через рік народився син, якого назвали Гнатом.
Так вони і прожили душа в душу більше 25 років. Жодної сварки, жодного конфлікту. Михайло був дуже уважним чоловіком і батьком, та строгим і вимогливим керівником.
У них була найгарніша і найбільша у селі хата – двоповерхова і з дахом з черепиці. Найбільшим багатством були туалет і ванна всередині будинку. А таку розкіш ніхто в селі не мав.
Анна була закохана в квіти, тому й висаджувала їх накруги будинку. І милували вони ій око з весни аж до пізньої осені.
Одного зимового дня Михайло ледве волочив ноги додому. Йому було соромно і він гадки не мав, як подивиться жінці в очі і сказати, що покохав іншу. До того ж покидає її і йде до нової коханої.
З Оксаною вони випадково познайомився на дні народження в одного з голови району. Чорна, пишногруда і з величезними карими мигдалевидними очима жінка одразу ж пробудила у ньому молодість. Вона була жінкою у самому соку – біля 30 років. Тоді у її голові вже крутилося, що їй потрібно окрутити Михайла, бо з ним житиме, як за кам’яною стіною.
Михайло і моргнути не встиг, як закохався. Через місяць він без неї вже не міг. А Анна ніби й не помічала, що чоловік пізно додому повертався. Знаходив відмовки, мовляв багато роботи, а вона і вірила. Хоча не вірити у неї просто не було часу. Цілий день то бавила внуків, то по господарству крутилася.
– Михасику, мені вже тридцять один на носі. Я хочу вийти заміж і створити сім’ю, – якось сказала Оксана після любощів і втіх. – Нам так добре вдвох. Залишайся і не повертайся додому.
Михайло спочатку вдава, що не чує, але потім Оксана поставила ультиматум: або він іде до неї жити, або вони розривають ці стосунки.
Після розмови з Анною, бідну жінку з високим тиском забрала швидка. А Гнат сказав, що його батько помер і знати його більше не хоче.
Михайло заспокоювався лише думками, що він все залишив Анні і сину. І будинок, і гроші, і ощадкнижки. Собі забрав тільки стару машину.
Спочатку з Оксаною вони знімали кімнату в обласному центрі, потім Михайло отримав малосімейку.
Пізніше змінилася влада, Михайло залишився без роботи. Стосунки з Оксаною погіршилися і одного дня вона заявила, що їде до Італії заробляти гроші, якщо чоловік не може їх забезпечити.
Так і поїхала. Знати про себе дала лише одного разу, сказавши, що добралася добре і знайшла роботу у синьйори.
Михайло ледве зводив кінці з кінцями. На одну лише пенсію сильно не розгуляєшся. Харчувався лише картоплею, хлібом і молоком. На більше грошей не було.
Через півроку він на базарі зустрів Оксанину подругу, яка сказала:
– Ти, Оксану не чекай. У неї новий чоловік, повертатися не збирається.
Михайлові було дуже боляче. Він все частіше думав про своє перше кохання – Анну. І якось наважився поїхати у село, у свою стару хату. «Прожене, то й прожене, – подумав. – Гірше, як є, не буде».
Анна ж як побачила його збідованого, сумний погляд, то ні слова докору не сказала. А просто впустила у хату. А через місяць Михайла нестало – серце не витримало.
