— Не жалкуй. Значить, не кохав.
— Ти не замерзнеш у цій сукні? На вулиці мінус двадцять, а вночі й гірше обіцяють, — промовила мама, зазирнувши до кімнати Соломії.
— Не встигну замерзнути, жартуєш, адже ж недалеко. Хіба можна у джинсах йти на день народження? — відповіла Соломія, крутячись перед дзеркалом і підтягуючи талію сукні.
— Ігор за тобою зайде? — поцікавилась мама.
— Ні, він сказав, що затримається. У друга зламався ноутбук, лагодить, — легко відповіла Соломія.
— Може, завтра полагодить, якщо не встигає. Як ти сама підеш? Непорядок, — настоювала мама.
— Мамо, зараз таке нікого не хвилює. Ну не прийдемо разом, і що? Гаразд, я вже запізнююсь! — Соломія сунула туфлі в торбинку й вийшла в передпокій.
Вона знала, що мама Ігоря не схвалює. А все через те, що він поцілував Соломію прямо на її очах. «Це непристойно, треба ж знати міру», — дорікала вона доньці після його відходу.
Соломія взула м’які шерстяні чоботи, накинула довгий пуховик, обмотала шию пухнастим шарфом.
— І без шапки? — схопилась за голову мама.
— У мене ж кучері, яка шапка? Пішла я! — Соломія відчинила двері й швидко вийшла.
Мама щось кричала їй услід, але вона вже бігла сходами вниз, передчуттям вечора з Ігорем у серці.
Їхній роман розвивався швидко й гаряче. Соломія сподівалась, що він ось-ось зробить пропозицію.
Морозний повітря одразу обпалив обличчя, рвучись під широкий пуховик. Дівчина підняла шарф вище, вткнулася в нього носом і поспішила до подружчиного дому. «Хоч би Ігор швидше прийшов», — думала вона. За півгодини до цього вона подзвонила йому. «Не відволікай, тоді швидше прийду», — коротко відповів він. І більше вона не набирала.
У під’їзді Соломія відсунула шарф від обличчя. Не чекаючи ліфта, пішла сходами, щоб швидше зігрітись. Хоча й жили вони з Олесею через два будинки, дівчина встигла замерзнути.
Двері в квартиру, звідки лунала музика, були привідкриті. Можливо, хтось із хлопців, що виходили покурити, не замкнув. А може, господиня спеціально залишила для запізнілих гостей. «Щасливо. Менше уваги», — подумала Соломія й увійшла в напівтемний передпокій. Її одразу оглушили ритмічні звуки й сміх гостей.
Соломія зняла пуховик, засунула шарф у рукав. На вішалці вже висіло кілька зимових курток, але вона якось пристроїла свій. Натягла туфлі, посунула плечима від холоду й зайшла в кімнату.
Після темряви передпокою яскраве світло вразило, а гучна музика змусила серце битись частіше. Десяток хлопців і дівчат танцювали в тісній кімнаті, обступивши стіл. Ніхто не звернув на неї уваги. Вона шукала очима Олесю, але не знайшла.
Соломія, уникаючи зіткнень з танцюристами, пробиралась до кухні. Вже підійшла до дверей, коли вони різко відчинились. Олеся, із блискучими, наче в гарячці, очима й усмішкою переможниці, налетіла на неї. Плутанина на мить зітОлеся пробурмотіла щось про “випадковий поцілунок”, але Соломія вже й слухати не хотіла — вона повернулась і вийшла, навіть не подивившись на Ігоря, бо нарешті зрозуміла: коли кохають по-справжньому, ніхто нікуди не запізнюється.
