Хотіли, як краще, а вийшло, як завжди. Ми З Вадимом почали зустрічатися ще у випускному класі, до цього були найкращими друзями. Він не хотів розлучатися після випускного, тож вступив до того самого університету, що і я. Просто на іншу спеціальність.
Оскільки ми були студентами, то не могли дозволити собі орендувати квартиру разом, та й батьки б не дозволили. Жили у гуртожитку, ходили на лекції, а ввечері підробляли офіціантами в ресторані. Про свою роботу нікому не зізнавалися. Усі зароблені гроші відкладали на майбутнє.
За шість років сума назбиралася, як нам тоді здавалося, пристойна. Проте дізнавшись ціни на житло, зрозуміли, що це мізер. Поїхали на заробітки. По поверненню додому розписалися, влаштували невеличку вечірку для найрідніших й почали шукати варіанти з житлом.
Ціни були просто захмарні, але нам пощастило знайти досить пристойний варіант. Квартира недалеко від центру, у спокійному районі, поблизу є все необхідне. Хотіли за неї небагато, там раніше бабуся жила, тож помешкання потребувало ремонту. Упускати такий шанс не можна. Під час оформлення документів виникла проблема. Я не встигла оновити документи після зміни прізвища, а паспорт Вадима виявився простроченим.
Порадилися й вирішили оформити квартиру на мою маму, оскільки рідня Вадима мене не визнавала й ми з ними не спілкувалися. Вона погодилася й ми швидко все залагодили. Через кілька місяців владнаємо все зі своїми документами й переоформимо помешкання вже на нас. Знали б ми тоді, що на нас чекає попереду, то оформили б свою квартиру на сусіда, той би швидше погодився на переоформлення.
Завітали ми в гості до мами, щоб повідомити, що паспорти готові й займемося переоформленням, а вона нам іншу ідею кидає.
-А чого б вам не пожити зі мною, а свою квартиру здасте в оренду. Рік, два й заробите якусь копійку на новий ремонт
-Це звісно гарна ідея, мамо, але ми не для того стільки років спини гнули, щоб зараз, маючи власну квартиру, жити біля вас – висловив свою думку мій чоловік.
-А я твої думки й не запитувала – сказала теща. – Я зі своєю дочкою говорила, вона у вашій сім’ї більше клепки має за тебе.
-Мамо! Ти для чого Вадима ображаєш? Я думала ваші конфлікти вже далеко позаду – не могла повірити, що моя ненька знову взялася за старе.
-Це твоє життя буде далеко позаду поруч із таким чоловіком. Він повинен був сам заробити на квартиру, а не таскати тебе по всіх тих заробітках. У тебе червоний диплом, відмінні характеристики, такі перспективи й що ж ти зробила?
-Не хочу тебе образити, але ти не маєш права втручатися в нашу сім’ю. Ми житимемо у своїй квартирі й на цьому крапка.
-Не хочу тебе образити, дочко, але квартира офіційно то моя, а не ваша! Тож будете жити зі мною, так хоч зможу контролювати любого зятя, щоб більше тебе на всілякі авантюри не підбивав.
Ясна річ, що у квартирі моєї матері ми не залишилися, а переоформити свою квартиру без її згоди не можемо. Мама заявила, що якщо ми там поселимося, то вона викличе поліцію. Уявляєте? «Хочеш жити у своїй квартирі – живи, але без того дурнуватого Вадима!» – сказала вона мені, коли я спробувала поговорити з нею наодинці.
І що нам тепер робити? Стільки років гарцювали, а тепер мусимо орендувати квартиру й щомісяця платити орендну плату й комунальні послуги. Грошей на те, щоб знову відкладати у нас не залишається. Якщо ми звернемося до суду, яка ймовірність того, що вдасться повернути нашу квартиру й виграти справу? Підкажіть, з чого почати або як домовитися з мамою й при цьому не втратити свого чоловіка?
