Я боялася материнства. Боялася навіть вагітності. Не кажу вже про процес народження.
Однак заміж хотіла, бо так заведено. Моїм чоловіком став веселий за вдачею Максим. Далекобійник – за фахом. Це мене навіть втішало. Думаю, буде мій чоловік постійно на колесах і про дітей не матиме часу думати. А я тим часом плануватиму дозвілля, як заманеться.
Максим жартував, що вочевидь йому доведеться дітей виношувати.
Але я дбала про те, щоб цього не трапилося. Навіть «гуму» сама купувала чоловікові і наполягала, щоб інтим був лишень з нею.
Він сміявся:
– Тільки так, моя дорога!
Так прожили майже рік після весілля. Я раділа, що так влаштувалася. І чоловік наче не наполягає.
Зненацька мені стало погано. Я втратила свідомість прямо на робочому місці. Мене завезла швидка в лікарню. Заключення лікаря після обстеження – вагітність.
Я ледь знову не втратила свідомість.
-Як!? – вигукнула я так, що аж перелякала лікарів.
– Спокійно. Вам не можна хвилюватися, – погладила мене по плечі медсестра.
Звісно, про аборт не могла й мови вести. Адже це також, мабуть, дуже неприємна процедура – думала я про себе і уявила собі, що хтось залазить туди зі скальпелем чи якимось шкребком.
-Бр-р-р, – аж холодом пройняло.
Удома напала на чоловіка. Мовляв, як ти посмів мене обманути. Я ж просила тебе тільки з гумою.
Максим лишень знизував плечами і відбувся жартом:
-Либонь, від святого духа.
Вагітність пройшла нормально. Живіт не був таким для мене обтяжливим, як здавалося до того. Народжувала, як всі. Було боляче А потім відчула, як раптом щось наче вихлюпнуло з мене і стало легко і зовсім неболяче.
Дитя було здорове і кумедне. Корчило такі ж пики , як мій Максим. Тому мені з ним було навіть весело. А згодом і взагалі я стала щасливою, коли підносила його на руки і тулила до грудей. Воно так втішно плямкало своїми губками і чіплялося за сосок…
Тепер задаю собі питання, чого це мене проймав такий страх перед народженням і появою дитяти? І не можу собі відповісти.
