**Щоденниковий запис**
Після вечері мама сіла поруч і обхопила сімолітнього Тарасика за плечі. Він напружився. Коли таке траплялося востаннє, мама сказала, що поїде у відрядження, а він тим часом поживе у її подруги – тіті Олі. Проблема була в тому, що в тіті Олі була дочка Марічка, жахливо зарозуміла та зла. Вона постійно ябедничала на нього, дражнила його “коротуном”.
— Ти знову їдеш у відрядження? Я не хочу до тіті Олі. Там Марічка зла, — заявив Тарасик і подивився на маму.
Мама усміхнулася і ніжно провела рукою по його коротко остриженим волоссям. Тарасик набрався сміливості.
— Мамо, будь ласка, візьми мене з собою, — почав умовляти він.
— Не можу. Я буду цілими днями зайнята. Що ти там робитимеш сам? — Вона встала з дивана і заходила по кімнаті.
— Ти сама казала, що я вже великий. Я не хочу до тіті Олі з Марічкою. Можна я поживу сам?
— Годі нявкати! — різко обізвалася мама. — Ти занадто малий, щоб жити один. А якщо щось станеться? Не хочеш до тіті Олі — відвезу тебе до бабусі.
— До Львова? — зрадів Тарасик, і очі його засяяли.
— Ні. До іншої бабусі, мами твого батька.
Для Тарасика це була новина, що в нього є ще одна бабуся. Він ніколи її не бачив.
— Не хочу, — навздогад сказав він.
— А я тебе не питаю. Збирай підручники і все, що хочеш взяти. Я поки зібру твої речі.
Серце Тарасика затріпотіло. Минулого разу, коли мама відвозила його до тіті Олі, він не брав із собою речей. Значить, вона їде надолго.
— Я не хочу їхати нікуди з речами. Можна мені поїхати з тобою?
— Годі! Чоловіки не плачуть.
— Я ж дитина, а не чоловік, — схлипнув Тарасик.
Вранці він повільно одягався, сподіваючись, що мама передумає або в неї урветься терпець, і він залишиться вдома. Але мама лише крикнула, що таксі вже чекає, і через нього вони не встигнуть снідати.
Вони їхали через все місто, потім піднімалися на ліфті. Тарасик стежив за цифрами на табло. Ліфт зупинився на одинадцятому поверсі, двері відчинилися, і мама підштовхнула його до металевих дверей.
На дзвінок відчинила зовсім не схожа на бабусю жінка. Вона була в довгому червоному халаті з золотими птахами, а на голові височіла висока зачіска. Вона дивилася на Тарасика з огидою, наче побачила пацюка. Мама завжди писТарасик глянув на її суворі очі й відчув, як у грудях щось стислося, немов хтось тиснув його маленьке серце, але він зціпив зуби й не заплакав, бо знав — від цього моменту він навчиться очікувати лише підступів від світу, а не тепла.
