Це був грудень, кінець року, тож крім підготовки нового року потрібно завершити всі квартальні проекти. Мені довелося затриматися на роботі ледь не до півночі. Маму попередила, що повернуся пізно. Завершила роботу й побігла додому. Йти не далеко буквально п’ять хвилин швидким ходом. Через парк і вже в дома, район у нас тихий тож боятися нічого.
Та побачене на лавці в парку мене шокувало. Зима, мороз, а на лавочці притулившись один до одного сплять двоє діток. Хлопчик старший, а дівчинка геть мала притулилася до нього й сплять. Я не знала, що мені робити, почала їх будити.
– Що ви тут, робите?- питаю.
– Спимо, хіба не бачите, навіщо ви нас розбудили? Тепер Оля їсти захоче, йшли б собі. – промовив хлопчик.
Я не придумала нічого кращого, як повести їх до себе додому. Мама була здивована моїм гостям. Та перше за все я повела їх на кухню. Поки вони їли Юра розповів хто вони й чому ночують у парку.
Виявляється вони приїхали у наше містечко лишу два тижні тому, до того жили в селі з мамою. А тепер їхня мама вийшла заміж, та вони заважають їй і її чоловікові розважатися з друзями. Тож Юра й Оля часто довго гуляють перш ніж їх пустять додому. А сьогодні їм взагалі сказали повертатися аж зранку. Батько в них є, але вони давно не бачилися, як зв’язатися не знають, тож так і живуть, сподіваючись, що мама одумається й вони повернуться в село.
– У нас там літня кухня є, там тепліше спати коли мама нас виганяє. І сусідка добра часто нас пригощає. – розповів Юра.
Мама зателефонувала в поліцію аж зранку, ми їх пожаліли й лишили на ніч у нас. Юра був вдячний, що ми прихистили їх, а поліція обіцяла розшукати батька. Попри зайнятість я слідкувала за долею своїх маленьких знайд. Спочатку їх відвели до притулку, проти матері порушили справу. Я кілька раз навідувала Юру й Олю. Вони були більше задоволені життям у притулку ніж з мамою, єдине про що жалкували, що вони в різних групах.
За два дні до нового року до нас постукали. На порозі ми побачили Юру й Олю, а з ними якійсь чоловік та жінка. Виявляється це їхній батько та його дружина, батька не було в Україні відколи розійшовся з їхньою мамою. Дітей він не бачив давно, вже три роки. єдине, що робив для них справно перераховував кошти на рахунок, щоб вони не мали ні в чому нужди.
Коли з ним зв’язалися служби у справах дітей і повідомили про цей випадок, він одразу повернувся на батьківщину. Тепер діти житимуть з ним, а він прийшов нам подякувати за небайдужість.
Я рада, що діти знайшли батька. Інколи Юра до мене телефонує, він називає мене своєю хрещеною, а я й не проти. Колись обов’язково зустрінемося, а зараз головне, що в них все добре.
