Якось я їхала у міській маршрутці і підслухала розмову сторонніх людей. Одна бабуся говорила іншій, яка вона щаслива, що має таку гарненьку доньку і внучку. І взагалі вона настільки захоплена ними, що прямо співчуває всім іншим жінкам, у яких діти не є такими досконалими. В якийсь момент вона навіть заявила, що більшість людей на планеті є виродками. Пощастило, що її дітки не є такими. По ним можна картини писати.
Інша ж бабуся з посмішкою послухала це все і сказала, що це все справа психології. Адже завжди свої діти, внуки здаються кращими, гарнішими, успішнішими, ніж інші люди. Перша їй відповіла , що не погоджується з цим твердженням. Їй здалося, що попутниця просто не вірить і хоче образити її родичів, та й взагалі не сприймає її серйозно.
Я ж, наприклад, погоджуюсь із другою жінкою. Адже мені також здається, що саме мої діти найгарніші і найідеальніші. А племінники теж гарненькі. Але ж я не говорю при цьому, що інші люди страшні.
Ми ж ніколи не помічаємо недоліків у людях, яких любимо. Тож я повністю згодна, задіяна тут психологія любові. І, чесне слово, я завжди не розуміла тих людей, які шаленіють від свої дітей, опікують їх, як найбільше божество. Тут відразу згадується моя колега по роботі, що кожен робочий день починає із розповіді про своїх прекрасних синів і невісток.
А скільки фотографій з їхнього сімейного життя я передивилась. Здається, весь архів. Та й до кожної світлини передісторію знаю. В якісь моменти було смішно, адже не тільки я, а й інші працівники вдавали, що дуже зацікавлені і захоплені всіма цими розповідями.
Бувало, що хтось з колективу теж розповість новину про свою дитину. І варто похвалитися хорошою оцінкою дитини в школі, як оця сама працівниця всіх перебиває і наввипередки балакає про своїх синів і те, як у школі всі їх люблять, поважають, на всі конкурси возять. А старші на роботі найкрутіші працівники, якими компанія так дорожить.
Ці дифірамби в якийсь момент перейшли межу. Всі колеги просто перестали спілкуватися з жінкою і намагалися уникати її. Адже розмова з нею не цікавий діалог, а безперервний монолог-вихваляння.
Про те, що старшого сина вигнали з університету вона не розповіла, а от про його роботу похвалилась. Ні, я не вважаю, що потрібно обов’язково мати вищу освіту для того, щоб знайти роботу. Але ж не вигнали хлопця за те, що він був дуже успішний і хороший. То чому б і про цю ситуацію не розказати, якщо вже розповідаєш про все на світі?
Тому радила б вам не надто розхвалювати своїх рідних. Ліпше об’єктивно дивитися на цей світ і на речі, що відбуваються в ньому.
