Ще з дитинства я мріяла про велику та міцну родину. Про такі відносини, коли чоловік мене пригортатиме і буде ніжно пестити мої золотаві кучері, розпитуючи про проблеми на роботі і запевняючи, що все немає жодного значення, коли ми разом.
Ах мрії, мрії, наївні та дитячі. Не завжди в житті відбувається все так, як ми собі уявляємо. А про хорошого чоловіка я мріяла тому, що нас з мамою батько покинув заради іншої жінки, коли я ще й ходити не навчилася.
Так ось, я підросла і зустріла чоловіка із своїх снів. Ми дуже покохали один одного, але потім наш вогонь почав згасати.
Можливо, причиною стало те, що ми ніяк не могли завагітніти. А чоловік мріяв про спільного сина. Та й на цьому підґрунті у нас постійно починалися сварки, образи і конфлікти.
Скільки лікарів ми обійшли і аналізів зробили, і ніхто не міг визначити причину.
Одного разу я йшла з ринку, закупившись овочами до вечері і на самому виході із базару сиділа стара циганка. Вона була зігнута, похмура та чорніша за темну ніч. Я б і не звернула на неї уваги, якби вона мене перша не зачепила:
– Підійди, погадаю. Дитинку хочете і все ніяк, правда ж?
Ці її слова ранили мене прямісінько в серце. Я й не пам’ятала, як до неї підійшла.
Стара продовжила:
– Дивись, як почне цвісти горобина, ти дізнаєшся, що чорнявого хлопчика покинула мати.
Саме ви з чоловіком повинні його всиновити, а там і ти завагітнієш.
Я потягнула руку до сумки, щоб дати кілька гривень їй, а вона зникла.
Кілька років я чекала того моменту, коли зацвіте горобина і забула.
Аж одного дня я побачила в інтернеті оголошення, що маленьке немовля покинула мати на вулиці у мороз. Дитина була чорнява, хлопчик. Але ж чи згадувала тоді я ту циганку – звісно ж ні.
Я запропонувала чоловіку всиновити те дитя, і чоловік дивним чином навіть не заперечував.
За кілька місяців ми вже були повноцінною сім’єю: син, чоловік і я.
Ми були щасливі, адже до нас знову повернулося наше кохання.
А ще за кілька місяців моє самопочуття різко погіршилося. Я думала, що ось і все. Адже так погано я себе в житті не почувала. Постійна слабкість, втома, перепади температури і артеріального тиску.
Врешті-решт, за мною приїхала карета швидкої допомоги і мене положили у лікарню на стаціонар.
Собі я ж нафантазувала невиліковні хвороби, а лікар лиш посміхнувся і сказав:
– Марино, я вас вітаю. У вас вийшло з чоловіком. Ви – вагітні.
Моє тіло охопили мурашки. Я й не думала, що колись почую ці заповітні слова.
Тоді я кинулася до телефону, щоб повідомити чоловіку цю новину, яку ми чекали довгих вісім років.
Я стояла біля вікна і нервувала від гудків і від того, що він так довго не відповідає.
Тоді він підняв слухавку, а я сказала:
– Володю, я вагітна і горобина…
За вікном якраз цвіла горобина і десь вдалечині я помітила образ тієї старої циганки, про яку й забула.
Одразу все перед очима згадалося, я посміхнулася і в думках подякувала їй.
