Сьогодні я сидів разом зі своїм сином та за чашечкою кави ми згадували як мій син вступав до університету своєї мрії. З того моменту вже пройшло дуже багато років, майже тридцять. А ми все одно не можемо забути той випадок, який трапився з нами при вступі Олега у технічний університет. Це, напевно, що найяскравіший спогад з нашого життя.
Все було так. Я зі своїм сином вирішив їхати на вступні іспити, щоб його підтримати, адже Олег дуже сильно тоді переймався, що не зможе вступити туди, куди мріяв. Я хотів бути з ним поруч у ці хвилини та підтримати його всілякими способами. Але університет той знаходився у столиці, і їхати нам туди добрячих п’ять годин. Ми з сином дуже рано прокинулися, о другій годині ночі, адже вступні іспити були на 8 годину ранку, а їхати нам 5 годин. Тому ми планували, що приїдемо на півгодинки раніше, щоб точно скрізь встигнути.
Ми зібралися, пішли в нашу машину і почали їхати. Ми до цього дивилися погоду і там передавали, що буде злива. Але ми подумали, що це не страшно, адже ми на машині та зможемо спокійно доїхати. Але не сталося так, як гадалося. Десь на середині нашої дорогі здійнялася така буря, що не видно було нічого. Їхати було неможливо. Не видно дороги ні на метр вперед. І ми почали дуже хвилюватися, що не встигнемо, особливо мій син.
Ми зупинилися, вирішили, що почекаємо пів годинки, а потім просто будемо дуже швидко їхати. Але, навіть, через годину буря не стихала і ми вирішили, що будемо потихеньку їхати вперед. Так і зробили. Їхали, і не начебто все стихло. Ми з сином зраділи, що у нас є шанс встигнути на його вступні іспити та почали їхати швидко. Але ще через півгодини нашої подорожі на машині у нас лопнуло колесо, а запасного у мене не було. Ми не знали, що з сином робити, поки Олег не запропонував такий вихід з цієї ситуації. Просто спіймати якусь машину, попросити, щоб нас підвезли.
Ми напевно хвилин п’ятнадцять так стояли та не могли нікого спіймати, ні один водій не зупинявся. Аж раптом зупинилася біля нас вантажна машина. Водій, якого звали Андрій, погодився нас підвезти. Ми вирішили покинути нашу машину посеред поля і поїхати з Андрієм. А поки ми їхали, то Олег розповів всю нашу ситуацію, в яку потрапили, а також, що дуже хоче вступити саме до цього технічного університету. Водій вантажного автомобіля розчулився і вирішив нам допомогти. Не зважаючи на те, що йому було зовсім іншу сторону, він нас довіз до цього університету і ми хвилина у хвилину встигли на іспит. Мій син вступив в цей університет і з відзнакою його закінчив.
Андрію, водієві вантажівки, ми потім дуже гарно віддячили, адже незрозуміло як би склалося життя мого сина, якщо б не Андрій.
