Я повинен з кимось поділитися своїми проблемами, інакше скоро просто вибухну від злості. Почну з того, що мене звати Максим, мені 17 років. Донедавна я вважав, що мої батьки найкраща пара з усіх, що мені доводилося зустрічати. Вони стільки часу одружені, але й досі з теплом та турботою ставлять один до одного. Ну хіба ж це не кохання?
У нас дружня родина. З мамою, татом та молодшою сестрою ми часто ходимо в походи, граємо в настільні ігри, влаштовуємо якісь цікаві змагання та про все відверто розмовляємо. Іра молодша за мене лише на рік, тож ми дуже близькі. Вона стала такою красунею, що доводиться відганяти кавалерів від нашого дому.
Цього річ я планую вступати до університету. Дуже хочу вивчати геологію. Ми з батьками розглядали столичний університет. Навчальний семестр дорогий, але я не збираюся сидіти на шиї у мами з татом. Коли ввійду в колію пошукаю роботу на неповний робочий день. Якщо пощастить, то вдасться заселитися в гуртожиток, тоді за квартиру не потрібно буде платити.
Усі мої плани було зруйновано вщент після того, як раптово захворіла сестра. Після важкої операції вона потребувала переливання крові. Батьки та я хотіли стати донорами. Мамина група крові не підійшла, а батько не міг через цукровий діабет. Коли черга дійшла до мене, то з’ясувалося, що у мене зовсім інша група, що у батьків, а такого апріорі бути не може.
Тоді матері довелося зізнатися, що я не рідний син тата. Вона завагітніла, коли зустрічалася зі своїм першим хлопцем. Дізнавшись про дитину він покинув маму напризволяще. Довго вона не була сама, бо коли мій не рідний тато довідався, що вона вільна, одразу запропонував одружитися. Мамі це було тільки на руку, от і погодилася, а через місяць після весілля ощасливила батька новиною про вагітність. Народився я 7-місячним за словами матері, а за словами лікарів цілком здорова виношена дитина.
Виходить вона стільки років приховувала правду від усіх нас і якби Іра не захворіла, ми так ніколи б і не дізналися, хто мій тато насправді. Після такого викриття батько вирішив пробачити матері й не подавати на розлучення, але їхні стосунки зіпсувалися. Тато більше не ставився до неї добре, з повагою. Тепер він завжди був не в гуморі й влаштовував сварки, щоб мати змогу зайвий раз образити маму їдкими зауваженнями та неприємними словами. Вона усе це терпіла, бо відчувала провину.
Дісталося і мені. Чоловік, який знав мене з маленького, виховував, навчав, доглядав заявив, щоб відтепер я розраховував виключно на свої сили та можливості. Він не збирається допомагати мені ні словом, ні ділом. Тобто й про столичний університет та навчання на геолога я можу навіть не мріяти. Мама не працює, фінансово нас забезпечував тато.
Я не хочу відмовлятися від своєї мрії та вступати абикуди лише заради диплома. Проте де мені взяти гроші, щоб заплатити за перший семестр не знаю. Не можу визначити на кого серджуся більше. На маму, яка вирішила влаштувати наше майбутнє через обман, чи на батька, який 17 років був мені за рідного тата, а тут так просто та швидко зумів від мене відмовитися, бо я не його рідна кров та гени. Добре хоч Іра мене не цурається. Сестра єдина людина, яка досі мене любить просто за те, що я є й готова вислухати та підкласти своє плече.
Думаю, що після випускного зберу свої речі та поїду світ за очі шукати роботу на літо. Мені пощастить, якщо я зумію заробити достатньо грошей аби оплатити навчання й мати про запас на перший час. Ось так при живих батьках почуваю себе гірше за сироту.
