Моя донечка Яна вже рік зустрічається з Максимом. Він хлопець хороший і я не проти, щоб вони гуляли, але ніколи не думала, що все зайде так далеко. Все-таки моя донька розумна дівчина й повинна розуміти, що у Максима не має можливості бути хорошим чоловіком.
Варто почати з того, що батько покинув їх з матір’ю ще, коли йому не було 5 років. Його мама на пенсію і йому треба старатися, щоб її допомогти. Сам він працює на звичайній роботі й всі свої гроші витрачає на допомогу мамі та мою доньку.
На днях моя донька показала мені колечко й повідомила, що відповіла: «Так!». Тепер вони з Максимом майже не бачаться, бо він пропадає на другій роботі, щоб зробити для своєї коханої весілля мрії.
Після цієї новини я навіть спати не можу. Все думаю про те, яка доля очікує на мою дівчинку, якщо вона одружиться з бідним хлопцем. Одного разу не витримала й запитала у неї: «А ви взагалі думали про те, де житимете?»
– Звичайно, ми спочатку орендуватимемо, а як трохи зберемо коштів, то візьмемо власне житло в іпотеку.
Це звучить так жахливо, що я ледь стримала сльози. Ми з чоловіком працювали багато й отримували не менше, тому зараз живемо у власному будинку й здаємо в оренду дві квартири. Я б з радістю віддала одну доньці, якби бачила, що її чоловік перспективний, а якщо вона хоче одружитися з бідняком, то я її навіть допомагати не хочу.
Я з нею пробувала говорити, щоб вона одумалась і не робила таких помилок, але вона переконує мене, що з Максимом буде щаслива і якщо ми не хочемо їм допомогти, то вони всього досягнуть і без нас. Тому мені залишається лише чекати. Незабаром час покаже, хто з нас мав слушність.
