Батько у Соломії був дуже суворим. Навіть мама його боялася — зайве слово сказати не наважувалася. А от з чужими дітками він був м’якшим: усміхався, говорив ласкаво. А на них із матір’ю лише гарчав. І Соломія довго не могла зрозуміти, чому батько її не любить. Відповідь дізналася аж у старших класах.
У школі вона з усіх сил старалася вчитися добре, щоб тільки не викликати батькового гніву. Ще з шостого класу мріяла набрати високі бали на ЗНО та вступити до одного з київських університетів.
Коли до хати заходили родичі чи знайомі, всі вважали за обов’язок похвалити красуню-дочку та запитати, ким вона хоче стати.
Соломія несміло дивилася на батька й відповідала, що ще не вирішила. Про свою мрію мовчала.
*«Одинадцять років навчання — і досить. Не збираюсь її до пенсії годувати. Здорова, нехай йде працювати! Усі бачуться академіками, а хто робитиме справжню справу?»* — за неї відповідав батько.
*«Та годі тобі, Тарасе. Не слухайте його. Соломія ж розумна дівчина, на одні п’ятірки вчиться! Хто з такими оцінками за прилавком стоїть? Зараз час такий — без освіти нікуди. Ще й нареченого кращого знайде, якщо буде з дипломом»,* — лагідно додавала мати.
Але батько й слухати не хотів.
*«Не ляпай дурниць»,* — бурчав він, кидаючи на дружину зневажливий погляд. *«Нащо дівчині освіта? Щоб борщ варити — не треба університету. Народить і без диплома. Від наук лише проблеми. Ось тобі, наприклад, що освіта дала?»*
Мати стискалася під його поглядом, а гості незручно мовчали, не наважуючись суперечити главі родини.
Тому й Соломія мовчала, нікому не розповідаючи про свої мрії. Але коли здала ЗНО на високі бали, остаточно вирішила: поїде до Києва. Вона вже доросла, сама може приймати рішення. Ніхто її не втримає, і сидіти на шиї у батька не збирається. Вона доведе йому, на що здатна. І зовсім його не боїться. Так думала Соломія, рішуче йдучи додому й притискаючи до грудей свідоцтво з відзнакою.
Але побачивши батькове похмуре обличчя, її рішучість раптом зникла. Все ж таки вона промовила: хоче вчитися у Києві.
*«Нікуди не поїдеш, зрозуміла? Я тебе годував, одягав — тепер твоя черга нам із матір’ю допомагати. Не бачу сенсу в твоїй навчанці»,* — батько знизуюче глянув на дружину. Вона опустила очі.
*«Нікуди не поїдеш!»* — він ударив кулаком по столу так, що миски підскочили, а борщ розлився.
*«І ти її не захищай. Сама не без гріха»,* — кинув він у бік матері. *«Пам’ятаєш, чим твоє навчання закінчилося? Ти мені по гроб життя мусиш бути вдячна, що я на тобі одружився. Вигодував цю невдячну…»*
*«Тарасе, не при доньці»,* — благаюче прошепотіла мати.
*«А чому б і ні? Нехай знає правду. Доросла вже. Може, урок винесе»,* — батько махнув рукою. *«Яблуко від яблуні недалеко падає.»*
*«Мамо…»* — Соломія через сльози подивилася на неї.
*«Піде працювати — як я сказав»,* — батько шумно відхльопнув юшку.
Дівчина вибігла з кухні. Коли батько пішов, мати зайшла до неї в кімнату.
*«Мамо, за що він мене так…?»* — схлипуючи, запитала донька.
Тоді мати їй усе розповіла.
*«Тепер я знаю, чому він мене не любить. А знаєш — я навіть рада, що він мені не рідний»,* — витерла сльози Соломія.
*«Я ще спробую з ним поговорити. Тримай»,* — мати подала їй згорнуті в рулон купюри. *«Небагато, але на перший час вистачить. Сховай добре. Копила потихеньку. Не обіцяю, що зможу допомагати далі — батько кожну копійку рахує.»*
*«Дякую, мамо. Я щось придумаю… Але ж він тебе…»* — дівчина з тривогою подивилася на матір.
*«Не вб’є. Покричить, може, вдарить раз-другий… Має право. А ти їдь у свій Київ. Вчися. І не підведи мене.»*
Соломія обняла матір і через три дні, поки батько був на роботі, виїхала з дому.
Університет, гуртожиток. Мамині гроші швидко закінчилися, і дівчина влаштувалася прибиральницею в офіс неподалік. Вбирала по вечорах, коли всі вже розходилися.
У кімнаті вона жила з Мар’яною — ефектною дівчиною, яка більше гуляла, ніж вчилася. У неї був чоловік, Орест, на п’ятнадцять років старший. Познайомилися в клубі.
*«Навіщо тобі такий старий? Він же напевно одружений?»* — якось спитала Соломія.
*«Ти нічого не розумієш. Так, одружений, так, старший — але в нього є гроші. А що взяти з бідного студента, окрім боргів?»* Мар’яна хитрІ коли через роки Соломія, вже успішна перекладачка, зустріла Ореста на презентації нового бізнес-проєкту, вона зрозуміла, що найкраща помста — це жити щасливо.
