З чоловіком жила дуже добре і дружно. Усе нам ішло в руки – і робота, і відпочинок, і заробіток, і хороші друзі. А от з дітьми якось не складалося. Пішла на загальне обстеження і діагноз: «У вас не буде дітей – ви бе3плідні».
Така відповідь ошелешила жінку. Не повірила словам лікаря. Пішла в іншу клініку. Заключення таке саме.
Бiль пронизав серце. Невже вона ніколи не почує слова: «Мама». Не відчує втіхи від дитячого щебету. І чоловік хоче дитину. Він любить дітей. А Бог своїх не дає.
Надія все-таки не покидала мене. Я шукала вихід у різних клініках. А раптом знайдеться вихід. Урешті втомилася від таких походеньок. Вирішила вже нікуди більше не йти.
Мене заспокоїла мама: «Не плач, дитино. Діагноз лікарів – це ще не вирок. Є ще на все Божа воля».
І мама була таки права.
Урешті я відпустила ситуацію. Як буде, так буде. Справді – на все воля Божа. Те, що я мучу себе, нічого не змінює. Я просто почала радіти тому, що маю. А далі якось буде. Важливо – не впадати у відчай. Хай все відбудеться так, як має відбутися. Я не хочу більше страждати, мучити своїми хвилюваннями себе і своїх близьких. Буду жити так, наче завтра і не настане…
Я з Олексієм поїхала у відпустку. Насолоджувалися морем, краєвидами, один одним. Я цілком відпустила ситуацію. Раділа кожній миті. Бо й справді на душі тепер було добре і радісно. Ми цілувалися, наввипередки плавали, танцювали, забиралися в гори, спускалися з гірок… Одне слово, кайфували.
І раптом… сталося! З подорожі ми поверталися же втрьох. Правда, я про це зовсім не знала. Аж потім, коли за місяць мене почало нудити і пропали місячні, зрозуміла, що тут щось не так. Рівно через дев’ять місяців у нас народилася донечка. А ще через рік – синочок.
Отож, не вірте діагнозам. Завтра він може не підтвердитися. Все у нашій голові. Просто живіть, насолоджуйтеся прекрасними митями і вірте в диво. І воно станеться.
