Моя невістка вбила собі в голову, що я її не люблю, а все тому, що я маю сміливість казати правду в обличчя без зайвих прикрас.
Почну з того, що Артем привів Лілю на знайомство, коли навчався на четвертому курсі. Дівчина тоді вже була при надії, про що нам делікатно повідомила під час ввечері. Що я можу сказати, звісно перше враження склалося не найкраще. Порахувати не важко, зустрічалися вони лише три місяці, а Ліля вже знала про свою вагітність. Виходить, що недовго Артемові довелося просити.
Та хвилювало мене не те, що у невістки низько моральні принципи. Ліля після школи вступила до університету, але покинула навчання ще на першому курсі. Пробувала працювати то офіціанткою, то на касі, навіть на заробітки їздила, але ніде надовго не затримувалася. Причина елементарна, вона лінива, як світ. Ну а тут підвернувся Артем, завидний кавалер, адже у сина власна квартира. Дісталася від моєї матері.
Такий ласий шматок гріх не спробувати. Варто відати належне, невісточка молодець. Так швидко сина обкрутила, а той закохався й навіть не зважає, що дружина без приданого, без роботи, без освіти та без совісті.
Ми з батьком, хоч і не раді були, але сина підтримала. Весілля оплатили й допомогли Артемові закінчити навчання. Ліля народила хлопчика, назвали Вадимом, хоча син обіцяв, що назве первістка на честь дідуся – Дмитром. На це ми також закрили очі. Молода сім’я потребувала фінансової допомоги. Звісно, Артем звертався по допомогу до нас. Перші кілька місяців давали йому гроші, а потім я вирішила прикрити цю лавочку.
Я працюю, чоловік з роботи не вилазить, а живемо від зарплати до зарплати, бо половині від заробленого відаємо Артемові. Якби хоч знати, що ці гроші дійсно йдуть на те, на що він просить – підгузки, одяг, суміш. Мені чомусь здається, що завідує усім цим невістка. Словом, коли син в черговий раз прийшов просити, сказала, що грошей більше немає. Нам потрібно дрова на зиму купити, цукру на консервації, газ заправити, машину в ремонт здати.
Артем образився, почав скаржитися, що на своїй роботі отримує мінімалку, а на іншу влаштуватися не виходить. Тоді чоловік пообіцяв влаштувати сина до себе на фірму. Щоправда, доведеться працювати вахтовим методом – 7 днів робиш, 5 вдома. Зарплата більша, обіди є, робота важка, але він молодий, повинен впоратися. Син навіть з дружиною вирішив не радитися, погодився.
Ввечері Ліля зателефонувала (мабуть, щось у лісі здохло), думала вона подякувати хоче за нашу допомогу, а невістка зателефонувала посваритися. Каже, що це я намовила чоловіка й ми навмисне знайшли Артемові таку роботу, щоб далеко від дому.
-З сім’ї його забрати хочете, думаєте, що так ми швидше розлучимося. Не соромно залишати дитину без батька? – кричала вона мені у слухавку.
-Знаєш, що я тобі скажу, Ліля, якби ти не була такою «принцесою», яка звикла до всього готового і якомога кращого, то могла б сама піти на роботу. Тоді б Артемові не довелося їздити кудись, сидів би вдома, поруч тебе та сина.
-Ви взагалі нормальна таке пропонувати?! Як я можу піти працювати, коли в мене мала дитина.
-Не повіриш, але й у мене була мала дитина. Я Артема до дитячого садка ще у півтора року віддала, бо ми іпотеку на квартиру взяли й ніхто з батьків нам не допомагав. Вадимові уже два і чотири, так що цілком дорослий для дитячого садка.
-Я знала, що ви мене не любите, але щоб настільки – на тому кінці слухавки почулося хлипання й плач.
Театр однієї актриси, ото вже таланти пропадають. Мене таким не розчулиш, тим більше я знаю, що все це награно. Поклала слухавку й вирішила більше туди не мішатися. Нехай що хочуть те і роблять, а на нас з татом не розраховують. Мали клямку, щоб дитину робити й одружуватися, то тепер нехай мають, щоб жити самостійним життям.
