**«Не прийшла на власне весілля»**
Ярослав чекав наречену. Гості зібралися, день був розписаний по хвилинах, але Оксана завжди така пунктуальна запізнювалася, не попередивши.
Мабуть, вона не прийде! хтось жартівливо ляпнув його по плечу.
Але Ярослав, дивлячись на годинник, що безжально відлікував хвилини, все ще вірив
Оксана, найменша з трьох дітей Тараса Шевченка та його дружини Ганни, не любила тишу. Але в їхній маленькій квартирі у робітничому районі Києва завжди було сіро й тихо. Батько, який часто міняв роботу то прибирав вулиці, то працював на фабриці, то допомагав місцевому мясникові завжди приходив додому втомленим і, повечерявши, сідав читати газети.
Мати лагодила старий одяг або перешивала молодшим те, що стало мало старшим. А діти, зібравшись у своєму кутку, розмовляли ледве чутними голосами або мовчали, щоб не турбувати батьків.
Так Оксана і запамятала своє дитинство довгі сірі вечори й тишу, яку треба було берегти за будь-яку ціну. Лише за межами дому вона могла бути собою і часто затримувалася після школи, залишаючись з друзями в аматорському театрі, де можна було почуватися іншою яскравою й відкритою.
У робітничих районах дитинство закінчувалося швидко: у 1918 році, коли Оксані виповнилося 13, вона закінчила початкову школу, але не змогла піти до середньої у родини не було грошей. Юна Оксана влаштувалася помічницею до перукарні мити голови клієнткам, а потім знайшла роботу в універмазі.
Симпатичну продавчиню, яка працювала у відділі капелюхів, помітив режисер рекламних кінострічок, якого найняв магазин: Оксані запропонували знятися за невелику доплату І вона була тільки рада: з тих пір, як Шевченки втратили головного годувальника батька, грошей відчайдушно не вистачало. На його лікування пішли навіть ті крихітні заощадження, що були в родини.
Короткометражка, яку показували навіть у кінотеатрах, привернула до Оксани увагу режисера Василя Петренка, який запросив її знятися у своїй комедії «Іван-мандрівник». Він також домігся для неї стипендії у театральній школі при Національному драматичному театрі. Навчання у такому престижному закладі сімнадцятирічна Оксана ніколи не змогла б оплатити сама!
У школі викладали вже прославлені українські актори та режисери. І один із них сорокарічний Микола Стельмах не зміг пройти повз талановиту дівчину. Його опіка принесла Оксані головну роль у фільмі, знятому за романом лауреата Нобелівської премії Івана Франка. І саме він придумав їй нове гучне прізвище, під яким її пізнали мільйони: Оксана Шевченко стала Оксаною Гарченко.
Проте за увагу Стельмаха початківиці доводилося дорого платити. Він жорстко критикував її за кожен набраний кілограм, сам підбирав одяг і вимагав виконувати всі його бажання. На знімальному майданчику всі ніяково відверталися, коли Стельмах влаштовував скандали своїй юній музе, доводячи її до сліз.
Памятаючи про своє злиденне й безрадісне дитинство, Оксана терпіливо зносила все. Лише б не туди, не назад у маленьку квартирку у робітничому районі.
Покора Оксани дала свій результат. Коли відомий кінематографічний магнат Володимир Іващенко, один із засновників кіностудії «Київська зірка», запросив Стельмаха до Голлівуду, український режисер заявив: він працюватиме тільки зі своєю актрисою! Оксана мало нагадувала пікантних зірок американських фільмів 1920-х, але Іващенко все ж дав згоду.
Однак, коли Стельмах і Оксана, сповнені надій, приїхали до Нью-Йорка Їх чекала тиша. Ніхто з кіностудії не поспішав із ними звязуватися. І після двох місяців очікування розчарована пара вирушила до Голлівуду. Але й там мовчали.
Зрештою, Оксана вирішила обійти Іващенка й пішла на кинопроби, які проводив Дмитро Тер
