Після отримання премії на заводі Олексій із двома товаришами сиділи у невеличкому кафе. Хоч премія була й невелика, але він не одружений і до грошей ставився просто.
“Є гроші добре, радів він. Немає почекаю до зарплати”.
Так він казав друзям, коли ті скаржилися, що всі кошти віддають дружинам, а якщо встигають сховати “заначку”, то вважають себе щасливими.
“Так, Олежко, холостякові життя легше, сумно промовив Ігор. А в мене троє синів, а зарплата не дуже велика. Даю тобі пораду не одружуйся, а то й дружина почне докучати: діти їсти хочуть, черевики прорвалися, з одягу виросли”
Чоловіки сміялися, але раптом до них підсіла дівчина, гарненька та жвава. Одразу ж побачивши Олексія, вона сіла йому на коліна. Він був молодший за усіх і трохи зніяковів, але все ж обійняв її.
“Мене Наталкою звати, весело промовила вона. А тебе?”
“Олежко Тобто Олексій”, відповів він, а друзі, підморгуючи, сміялися.
Наталка встала і сіла на стілець, який турботливо поставив Ігор, притягнувши його з іншого столика. Олексій був хлопцем із села, працював у районі вже рік, за характером соромязливий і не знав, як поводитися з такими настирливими дівчатами. Але Наталка йому дуже сподобалася, і того вечора вони пішли разом. А вранці він прокинувся поруч із нею.
“Мені на роботу”, сказав він, швидко одягаючись, а вона лишалася лежати.
“Олеженько, сподіваюся, це не наш останній вечір? простягнулася вона. Приходь до мене після роботи, я чекатиму”.
Робочий день здався Олексію нескінченним, але після зміни він стрілою помчав до Наталки. Що правда, та чекала на нього в гуртожитку. Закохався Олексій у цю яскраву дівчину, навіть не встигнувши її дізнатися, хоча друзі й попереджали, що вона часто буває у чоловічих компаніях. Але Олексій вже запросив її заміж.
Через рік у них народилася донечка Оленка. Наталка спочатку була непоганою господаркою: готувала, прибирала, доглядала за донею, годувала грудьми. А як тільки Оленці виповнився рік, все й почалося. Олексій на роботі, а вона залишала дитину сусідці й ішла гуляти. Олексій приходить із роботи Оленка у сусідки, а та йому дорікає:
“Олексію, у мене й так дві доньки, справи повно, а тут ще й за твоєю треба доглядати. Скажи своїй Наталці, що я більше не буду сидіти з Олею”.
Сварилися, скандалили, Олексій погрожував дружині, якщо вона ще раз залишить дитину й прийде пяна. Але Наталка почала приводити чоловіків додому. Чоловік приходить із роботи а там компанія. Він усіх виганяв із кімнати. І одного разу, коли вони знову посварилися, Наталка йому заявила:
“Забирай Оленку й іди геть, ви мені обидва не потрібні. Вертайся у своє село”.
Олексій так і зробив він і раніше про це думав, але все сподівався, що Наталка опамятається. У селі його мати, Ганна, сильно хворіла й уже не вставала, сусідка Марія за нею доглядала. Будинки стояли поруч, навіть у ворота не треба було виходити паркан між дворами ледве тримався. Марія зійшла зі свого ґанку і вже у сусідньому дворі. Навіть з їжею носитися було зручно. Вона й годувала ГаМарія годувала Ганну, а тепер доглядала й за Оленкою, і згодом Олексій зрозумів, що саме Марія, а не Наталка, була його справжньою долєю.
