Не можу тебе зрозуміти, доню, ти ж жінка, зрештою, що провинила ця бідна дитина? Ну народила її інша та й що? Ти ж виховуватимеш її, вона тебе мамою називатиме. Так вийшло, але ти мудріша, любиш чоловіка полюби й його доньку.
Чоловікові подзвонили з опіки й повідомили, що він має забрати рідну доньку, про яку навіть не знав
Оленко, сядь, будь ласка, мені треба щось важливе сказати, зітхнув Андрій.
Сьогодні дзвонили з опіки моя донька зараз у дитячому будинку Олена аж схопилася:
Яка донька? Від кого? Ти жартуєш? не вірила своїм вухам.
Андрій похилив голову:
Ні, Олю, не жартую. Шість років тому, коли ми з тобою щойно познайомилися, я зустрічався з Тетяною. А коли з тобою все стало серйозно, залишив її.
Через рік Тетяна знайшла мене й сказала, що в неї від мене донька Софійка.
Не повірив, пішов поглянути і навіть без аналізів було ясно, що моя. Що сталося з Тетяною, не знаю, мені лише подзвонили й запитали, чи заберу я Софійку, чи ні.
Перше, що хотілося викрикнути Олені:
Ні, мені не потрібна чужа дитина! але погляд чоловіка змусив сказати інакше:
Гаразд, давай спочатку відвідаємо її, разом, обережно промовила вона.
Андрій зрадів і того ж дня вони вирішили їхати. Олена дивилася на дівчинку й не бачила в ній схожості з чоловіком. Софійці було пять, але виглядала вона ще меншою й тоненькою.
Вона міцно тримала пошарпаного ведмедика, і коли її щось питали, ховала обличчя в його шерсті. Чесно кажучи, Олені вона не сподобалася, хоча й було шкода. Може, якби дівчинка була зовсім чужою, серце б і розтануло, але ревнощі до іншої жінки тепер впали на дитину.
Виявилося, що Софійку забрали у Тетяни та вела безладне життя, часто пила, гуляла до пізньої ночі й зовсім не дбала про доньку. Та все ж вона встигла назвати імя батька, і тепер нічого не зміниш.
Олена бачила, як Андрій рішуче збирався забрати дівчинку. Вона намагалася його відмовити, але одного разу чоловік розлютився:
Сама народити не можеш, то хоча б мовчи! Я свою кров у дитбудинку не покину. Не подобається йди, сам упораюся.
Було боляче чути таке, але він був правий: Андрій хотів дітей, а вона не могла дати йому цього.
У молодості у неї були проблеми зі здоровям, і лікарі сказали, що дітей їй не мати. До того ж вона кохала Андрія й не хотіла його втрачати.
Він був працьовитим, гроші в домі не переводилися, майже не пив за такого чоловіка багато хто б поборовся, а вона не певна, що знайде кращого.
Коли Андрій привіз Софійку додому, одразу попередив:
Побачу, що ображаєш не сподобається.
Олена через силу почала доглядати за дівчинкою: відвела в лазню, відмила, хоч і не могла дивитися без сліз на її тоненьку спинку. Одягла в чисту сукенку, заплела коси наче трішки полегшало.
Софійка була тихою: не чіпай вона й не відповість, сидить у кутку й шепоче щось ведмедикові.
Якась вона дикувата, скаржилася Олена сусідкам, навіть Андрія не визнає, лише «так» чи «ні». Іноді дивлюся на неї й думаю раптом щось із головою? Тиха-тиха, а потім як вибухне.
Сусідки лише знизували. І Андрій змінився: раніше біг до Олени з обіймами, тепер до доньки. Спочатку Софійка тікала, а потім звикла й стала ходити за ним, як тінь.
Олена, звісно, ревнувала. А одного разу, коли донька була на дворі, Андрій сказав:
Ти ставишся до неї, як до іграшки. Їй потрібна мама, а не холодна тітка.
Тут Олену й прорвало:
Яка я їй мати?! Вона мені ніхто! І танцювати перед нею не буду! Піду до мами, живіть самі! і вийшла, сподіваючись, що Андрій побіжить за нею.
Але він не прийшов.
Минув тиждень, другий ні слова. Олена плакала, а її мати, врешті, не витримала:
Не розумію тебе, доню. Ти ж жінка що провинила ця дитина? Виховуй її, вона тебе матірю називатиме. Полюбиш чоловіка полюби й його дитину.
Олена повернулася. Андрій щось лагодив у гаражі, поруч гралася Софійка з ведмедиком. Він підняв голову й суворо глянув, але дівчинка встала, взяла його за руку й підвела до Олени.
Миріться, сказала вона й зєднала їхні руки.
Пробачте мені, заплакала Олена.
Андрій обійняв її однією рукою, а другою притягнув Софійку. Олена теж обняла дівчинку. Довго вони стояли так, поки Софійка не промовила:
Ми з Мішкою хочемо їсти!
Андрій і Олена переглянулися і всі разом пішли додому.
Так вони стали родиною.
Іноді любов приходить не так, як ми чекаємо, але саме вона робить нас сильні
