Юля стояла перед дзеркалом, підправляючи пояс на вечірній сукні. У кімнату заглянула мама.
— Не замерзнеш у цьому? На дворі мінус двадцять, а вночі ще холодніше обіцяють,— занепокоїлася вона.
— Не встигну, це ж недалеко. Хіба можна до дня народження в джинсах? — відповіла Юля, обертаючись перед відбиттям.
— Денис за тобою прийде? — спитала мама.
— Ні, він затримається. У товариша зламався комп’ютер, ремонтує,— легковажно відповіла донька.
— Може, завтра полагодить? Як же ти сама підеш? Негарно,— настоювала мати.
— Мам, зараз це нікого не хвилює. Ну не разом прийдемо — і що? Годі, мені пора,— Юля схопила туфлі до пакета й вийшла у передпокій.
Вона знала: мама Дениса не любить. А все через те, що він поцілував Юлю у неї на очах. «Це непристойно. Де ж пристойність?» — лаяла її мати.
Юля взула теплі чоботи, натягнула довгу пухову куртку, обмотала шию шарфом.
— І без шапки?! — схопилася за голову мати.
— Я ж волосся завила! Я пішла,— дівчина вийшла за двері.
Материні слова вже не долітали — Юля бігла сходами вниз, передчуваючи вечір у колі друзів і зустріч із Денисом.
Їхній роман спалахнув яскраво та швидко. Вона сподівалася, що він ось-ось зробить пропозицію.
Мороз пече обличчя, намагається проковзнути під куртку. Юля підняла шарф вище, сховала ніс у теплу тканину й прискорила крок до хати подруги. «Щоб тільки Денис швидше прийшов…» Півгодини тому вона дзвонила йому. «Не відволікай — тоді прийду швидше»,— відрізав він.
Далі вона не наважувалася дзвонити.
У під’їзді Юля відсунула шарф. Ліфтом не скористалася — пішла східцями, щоб зігрітися. Хоча й жили вони з Тетяною через два будинки, вже встигла замерзнути.
Двері у квартиру були розчинені — хтось із хлопців, що виходив перекурити, не зачинив. А може, господиня спеціально залишила для запізнілих. «Щасливо. Менше уваги до мене»,— подумала Юля й увійшла в напівтемний передпокій. Музика оглушила, голоси гостей злилися у галасливий гул.
Вона зняла куртку, засунула шарф у рукав. На вішалці висіли кілька зимових пальт — Тетяна запросила багато народу. Юля ледве знайшла місце для своєї речі, перевзулася й увійшла у кімнату.
Яскраве світло засліпило після темноти, музика заставила серце битися швидше. Десяток хлопців і дівчат танцювали біля столу. Ніхто не помітив її прихід. Вона озирнулася — Тетяни не було видно.
Юля пробиралася до кухні, уникаючи зіткнень. Коли вона підійшла до дверей, вони різко відчинилися. Тетяна, із запаленими очима та щасливою усмішкою, ледве не зіткнулася з нею. На обличчі подруги застигло збентеження.
А за її спиною з’явився Денис. Він зачісував розкуйовджене волосся.
— Ти вже прийшов? — спитала Юля, перевівши погляд на Тетяну.
Та вже опам’яталася й усміхалася, ніби нічого не сталося.
— День народження у розпалі. Чому запізнилася?— спитала вона.— Підеш танцювати? Чи хочеш щось випити?— Тетяна пройшла повз.
— Ти не подзвонив. Навіть не помітив, що мене немає? Чи занадто був зайнятий?— у голосі Юлі почулася гіркота.
— Не встиг. Я теж щойно прийшов,— Денис нахилився для поцілунку, але вона відсторонилася.
Від нього пахло улюбленими духами Тетяни.
— Юлечко, ну що ти? Ми просто нарізали ковбасу,— виправдовувався він.
— Краще б помаду зі щоки стер. Передай їй,— сунула йому подарунок і вийшла, розтискаючи гостей.
У передпокої вона скинула туфлі, взула чоботи, здерла з вішала куртку й вибігла. Шарф випав із рукава на сходи. Нахиляючись його підняти, вона почула, як Денис вийшов за нею.
— Юля, ти все не так зрозуміла!— гукнув їй услід.
Але вона вже бігАле вона вже бігла по снігу, і лише холодний вітер витирав її сльози, нагадуючи, що іноді втрата — це початок нового щастя.
