Не плаче, не чекає, не сумує
Чоловік Олесі завжди був стриманим, тихим, спокійним, чемним. Андрій і двадцять три роки тому був таким, коли запропонував їй вийти за нього заміж.
Як завжди, літнім вечром вони гуляли за селом біля річки, він раптом зупинився, взяв її за руки і тихо промовив:
Олесю, я пропоную обєднати наші життя. Ми з тобою маємо бути разом це доля.
Андрій дивився на неї спокійно і був впевнений, що вона не відмовить, відчував кохає його. Дівчина від щастя зарумянілася, серденько забилося:
Так, Андрію, так. Я вийду за тебе заміж.
Обидва були щасливі.
Я збудую новий дім для нас з тобою, батько мені допоможе, вже й місце обрали, ходім, тобі покажу.
Вони йшли, тримаючись за руки, зупинилися під величезною черемхою.
Ось тут. Тільки черемху доведеться зрубати, стара вона, ще впаде колись на дім. Якщо що, посадимо нову.
Чудово, Андрію, з вікон річку видно буде.
Після весілля жили у батьків Андрія, але незабаром і дім був готовий. Ще й другу половину дому з окремим виходом продовжував будувати Андрій.
Це для наших дітей. А раптом хтось із них захоче залишитися тут, у селі. Нехай буде окремий вхід.
Який же ти в мене передбачливий, тішилася Олеся і погоджувалася з чоловіком.
Дітей було небагато народилася лише одна донька. Виростили її, а потім вона вступила до інституту й оголосила батькам:
Мамо-тату, на мене не розраховуйте, з вами жити не залишуся. У місті хочу жити, і там у мене є хлопець Сашко.
Так і стояла пусткою друга половина дому. Олеся прибирала там, мила вікна, а Андрій навіть не заходив. У їхній половині місця було достатньо, чисто та затишно. Жили Олеся з Андрієм самотужки, донька навчалася. За всі двадцять три роки спільного життя чоловік ніколи не образив Олесю. Завжди спокійний, голосу не підвищував, односельці поважали їх.
І ось цей чемний, тихий і спокійний Андрій два дні тому після роботи заявив дружині:
Олесю, мені, звичайно, важко тобі це казати, але наше спільне життя підійшло до кінця. Розумієш, життя таке, і в більшості так через двадцять років кохання кудись зникає. Я теж зустрів іншу жінку, а тобі дякую за всі ці роки. Даринку не кину, допоможу закінчити інститут, про гроші не хвилюйся, дім залишаю вам із донькою.
Андрій ще щось говорив, але Олеся тихо сіла на диван і вже не дуже слухала. У скронях стукало, потім почула:
Пробач.
І вийшов із валізою з дому, мабуть, заздалегідь зібрався, тихо зачинивши за собою двері.
Олеся плакала.
Чому це сталося зі мною? Хоч у багатьох буває таке, але я й не думала, що це дійде до нашої родини. Десь я проґавила момент. Хотілося б заплющити очі й подумати, що це сон. А коли відкрию все буде добре. Нічого страшного не сталося, просто приснилося. Любий чоловік, спокійний і тихий, пішов назавжди, думала вона перші дні.
Тиждень, а може, й більше, ще теплилася надія: а раптом він передумає й повернеться? Але ні, цього не сталося. Олеся не знала, куди й до кого пішов чоловік, і не цікавилася. Пішов і пішов. Час минав, вона заспокоїлася, лише іноді думала:
От доля… Спочатку подарувала мені чоловіка, а потім забрала. Тепер звикаю жити сама. Наше спільне життя перекреслене, можливо, Андрій уже й забув мене, але я поки не можу. Хоч і відпустила нехай буде з ним Бог.
Олеся вже не плакала, давно виплакалася, але інколи все одно приходили думки про колишнього чоловіка, з яким розлучилася одразу, як тільки він її покинув. Іноді, дивлячись у вікно, думала:
Десь живе Андрій, знайшов нове кохання… Для мене це було як грім серед ясного неба. Ніколи він не був веселуном, гулякою чи любителем пригод, і такого я від нього не чекала. А от подивись сталося…
Минуло шість років. Обурення Олесі давно пройшло, хоч вона й не вірила, що час лікує, але біль притупився. Ось уже й пятдесят років їй. Виглядає добре, адже з молодості була красунею. Даринка вийшла заміж за міського хлопця й живе з ним у області, вже й онук у Олесі. Хоча рідко його привозять.
Олеся прийшла з роботи, пила чай у бесідці літо, у хаті сидіти не хотілося. У двір увійшла сусідка Наталя, медсестра, і бадьорим голосом підбадьорила її. Олеся справді сиділа сумна й задумлива.
Привіт, чого сумуєш?
Не знаю, ніби нудьгувати стала, відповіла Олеся.
А я тобі прийшла розповісти важливу новину, і загадково подивилася на сусідку.
Ну й…?
Наталя усміхалася, але тримала паузу, потім випалила:
Дивлюся я на твою красу у дворі, гарні троянди… Як уНаталя поспіхом додала: Нового лікаря в селі звуть Олег, і він хоче познайомитися з тобою, бо чув, що ти найкраща господиня в селі.
