Якось на Різдво чоловік зробив мені сюрприз. Та, на жаль, він не був для мене надто приємним. Виявилося, свекруха переїжджає до нас на деякий час.
Нещодавно вона зателефонувала синові і плакалась, що знову посварилась із його батьком. Весь час між ними якісь непорозуміння і жінка просто не має сил терпіти ці американські гірки.
Я повірила цьому, адже знала, що Микита Романович не дуже приємна людина. Любить випити, погуляти з друзями. Вже мовчу про те, як він все контролює. Все повинно бути так, як він скаже. Не розумію, як Галина Володимирівна терпіла все це так багато років. Лише зараз жінка задумалась над розлученням. І поки справа вирішується в суді вона хоче пожити тут. Тож Андрій ніяк не міг відмовити рідній матері.
Так ми і стали жити всі разом. Квартира у нас маленька, тож доволі важко всім розміститися комфортно. Довелося Галині Володимирівні спати на кухні на надувному матраці. Стіни у нас тоненькі, тож щось говорити, цілуватися ми не мали права. Мама ж збоку і все чує.
Я розумію, що вона тут через проблеми, але і жити спокійно не можу, коли треба ретельно контролювати свої вчинки і слова.
Але в цьому всьому є й значна перевага: свекруха допомагає мені із господарством. Мені приємно, що мені дають змогу відпочити.
Андрієві ж взагалі все одно, хто з нами мешкає. Це ніяк йому не заважає. Тим більше це його матір. А от я чомусь думаю, що якби і моя мама переїхала до нас, то мене б це не радувало.
Якось за приготуванням вечері я запитала у свекрухи, чи не сумує вона за чоловіком, рідним домом і чи не бажає повернутися. Так вона заявила, що ніколи не засумує за тим всім. Вона планує залишитися з нами. Тим більше вона допомагає з онуками і домашньою роботою.
Мене вивели з себе ці слова. Увечері з претензіями підійшла до чоловіка і запитала, як він планує жити з жінкою, дитиною і матір’ю в одній маленькій квартирі.
І саме тоді я дізналась, що насправді наше житло записане на Галину Володимирівну. Колись вона подарувала його синові, але переоформлювати не стала. Тож виходить, що після розлучення батьків, у тата залишиться будинок, а в матері ця квартира.
Я ніби оскаженіла. Не можу зрозуміти свекруху. Все життя терпіла приниження і тільки зараз вирішила міняти щось. На мою думку, треба було думати раніше.
Нині так і живемо троє. Галина Володимирівна цілодобово біля телевізора дивиться свої мелодрами, а у вільний час научає мене, як жити і виховувати сина. Не знаю, як буде далі, але вже на цьому етапі я не витримую.
