“Не дзвони мені більше! Нащо витрачати час на те, що тобі не потрібно? Давно вже зрозуміла, що ні ти, ні твої діти не цікавитесь тим, чи жива ще ваша бабуся!
Закінчення університету збіглося з двома важливими подіями моїм весіллям і першою роботою.
Працювала менеджером у гарній фірмі. Через кілька років пішла у декрет, народила чудову доньку Олену. Олена виросла розумною дівчиною, тому ми з чоловіком не шкодували коштів на її навчання в престижному університеті, а після закінчення чоловік влаштував її на добру посаду.
Рік потому вона познайомила нас із своїм нареченим, а згодом вийшла заміж і народила двійнят.
Мої онуки були восьмирічними, коли помер їхній дідусь, мій чоловік. Це була велика втрата для всіх нас. Моя донька розуміла, як мені було важко, тому дзвонила щодня після роботи, розповідала про свої справи, а я ділилася тим, що відбувалося в мене.
Але згодом донька стала зайнятішою. Коли я телефонувала, вона шукала причини, чому не може зараз говорити. З часом вона знову почала дзвонити раз на кілька днів, але це було скоріше «для галочки» завжди або прибирала, або кудись спішила. Одного дня мені стало обидно, і коли вона зателефонувала, я різко сказала:
Якщо тобі немає часу для власної матері, то й не дзвонь. Нащо телефонувати, якщо ти зараз зайнята чимось іншим?
Але донька якось викрутилася, а я вибачилася за свої слова. З того часу вона почала дзвонити трохи частіше, а потім знову перейшла на раз на тиждень.
Мене вразила поведінка доньки. Дійшло до того, що я втратила апетит і сон.
Останньою краплею стало те, що вона не телефонувала цілий тиждень і не брала трубки. Тому коли вона нарешті подзвонила, я голосно сказала:
Не дзвони мені більше! Нащо витрачати час, якщо я тобі не потрібна? Давно зрозуміла, що ні ти, ні онуки не цікавитесь, чи жива ваша бабуся! Вам потрібні лише мої страви та подарунки на свята!
Донька розлютилася і сказала, що більше не буде до мене дзвонити, якщо я така егоїстка. Її слова здавили мені серце, воно почало калатати, а потім усе потемніло і я опинилася в лікарні.
Медсестра вислухала мою історію, але в кінці похитала головою:
Ви, старші, часто забуваєте, що нам, молодим, треба працювати, дітей виховувати, за домом доглядати, і важко знайти час для довгих розмов. Тому радійте, коли про вас хоча б у спі
