Той самий Іванов…
Тарас відчув, як Соломія торкнулась його руки.
— Що? — Він розплющив очі. — Почалося?
Вона загадково посміхається і дивиться на ліжко поруч. Тарас повертає голову й бачить клуночок. Він чіпає його, але пледик проминається під пальцями. Клуночок порожній…
— Тарасе! — десь іздалеку лунає тривожний голос Соломії.
Він знову розплющує очі й бачить її напружене обличчя, ніби вона щось прислухається. Він похитує головою, намагаючись зітрясти останки сну.
— Що? Почалося? А ще два тижні…
— Не знаю, живіт болить, — каже Соломія.
— Добре. — Тарас підіймається на ліктях. — Треба викликати «швидку». — Він озирається на ліжко. Ніякого клуночка нема, і він з полегшення видихає, відганяючи видіння.
— Давай почекаємо. Я не впевнена, що це перейми. Просто потягує. Мені казали, що «швидку» треба викликати, коли перерви між переймами стануть по десять хвилин. — Соломія з надією дивиться на чоловіка.
— Поки «швидка» приїде, ти вже народиш. Де мій телефон? — Тарас тягнеться до джинсів на спинці стільця. З кишені випадає телефон, глухо вдарившись об пухкий килим.
Він остаточно прокидається, сідає, піднімає телефон і натягає джинси. А позаду стогне Соломія, обхопивши живіт.
— Що? Перейма? — Він перекидається на другий бік ліжка, сідає поруч і починає кулаками масажувати їй поперек, як вчили на курсах.
— Дихай глибоко, — говорить він і сам шумно вдихає носом, а потім видихає через рот.
Соломія повторює за ним.
— Відпустило, — каже вона і змучено посміхається.
— Викликаю «швидку». — Тарас зривається з ліжка. — Ні. Одягайся, я сам відвезу тебе до пологового. Швидше буде.
Сумка з речами давно зібрана і стоїть у кутку спальні.
— Документи в тумбочці, — каже Соломія, натягаючи через голову вільну сукню.
Тарас бере папірці, бачить на дні зарядку від телефону і кидає її в сумку разом із документами.
— А паспорт?
— У шафі, — відповідає з-під сукні Соломія.
Він біжить у кімнату, шукає паспорт, лаючи дружину, що не склала все разом. «Так, її телефон…» — Де твій телефон? — кричить він.
— Ось, на тумбочці, — спокійно відповідає вона.
— Соломіє, ну казав же, тримай все під рукою. Як мала дитина, — бурмоче він, заходячи в спальню. — А розчіска, зубна щітка…
Соломія провинувато посміхається, але посмішка кривиться від нового спаТарас подивився на неї, і раптом усвідомив, що незалежно від усього, вони тепер назавжди зв’язані цим маленьким дивом, яке народилося сьогодні.
