Ні, раптом сказала Віра. Знаєш що, бери будинок просто так. А дачу я візьму. Хай навіть вона дешевша.
Олена Миколаївна, ви точно уважно читали? Може, там між рядків щось написано? голос Віри тремтів від хвилювання.
Читала, читала! Ось, самі подивіться! нотаріус простягнула документ через стіл. Тут лише стандартна формулювання: «Цим заповітом скасовую всі раніше складені мною заповіти». І все. Більше нічого.
Ганна сиділа, немов приголомшена, крутила в руках окуляри, то надівала, то знімала їх. Віра нервувала, перебираючи ручку сумки, а Юрій, наймолодший із трьох дітей покійної Ганни Семенівни, мовчав, втупившись у одну точку.
Та як так? нарешті видихнула Ганна. Мама ж казала, що все влаштувала, що будинок і дачу поділила між нами. Памятаєш, Віро, як вона минулого літа все пояснювала?
Памятаю, ще й як памятаю! зітхнула Віра. Казала, що тобі, Ганнусю, будинок дістанеться, бо ти з дітьми, а мені дача, я там все літо провожу. А Юркові гроші на рахунку залишить, він же у Львові живе, йому тут нерухомість ні до чого.
Юрко підняв голову, подивився на сестер.
А я думав, мама просто так балакала. Знаєте ж, як вона любила все планувати. Ніколи не думав, що серйозно заповіт складала.
Олена Миколаївна тактовно покашляла.
Розумієте, Ганна Семенівна дійсно складала заповіт. Але це було давно, років десять тому. А потім, мабуть, передумала і написала новий, який скасовує всі попередні. Тільки ось розпорядитися майном у новому заповіті забула. Або не встигла. Таке, на жаль, буває.
Ганна встала, пройшлася кабінетом. Їй було сорок три, вона працювала вчителькою у місцевій школі, сама виховувала двох дітей після розлучення. Старий мамин будинок був для неї останньою надією на власне житло.
Значить, тепер все за законом ділитимемо? Навпіл між трьома дітьми? запитала вона, ледве стримуючи сльози.
Саме так. Будинок, дача, вклади в банку все рівними частками.
Віра хитнула головою.
От і добре! А то Ганна вже мордочку скривила, думала, їй все дістанеться. А мені що, дачні шість соток моєї пенсії варті?
Віро! обурилася Ганна. До чого тут твоя пенсія? Ти ж чудово памятаєш, що мама хотіла!
Памятаю-памятаю! Тільки захотіти мало, треба було ще й оформити як слід. А наша мамуся, царство їй небесне, завжди була майстриня все до останнього відкладати.
Юрко підвівся, застебнув куртку.
Годі, досить сваритися. Розберемося вдома спокійно. Олено Миколаївно, коли нам знову до вас прийти?
За тиждень. Підготую документи на поділ майна. Тільки спочатку між собою домовтеся, хто що бере. А якщо не домовитеся, через суд все одно ділитиметеся.
На вулиці моросив неприємний жовтневий дощик. Ганна накинула капюшон, Віра розкрила парасольку. Юрко запалив цигарку, щось бурмотів собі під ніс.
Може, у кавярню зайдемо? Потрібно поговорити, запропонувала Ганна.
Не хочу я з тобою говорити, різко відповіла Віра. Відразу видно, як ти засмутилася, що не все отримаєш. Адже мама нас трьох народила, не одну тебе.
Віро, ну чого ти злишся? Я ж не винувата, що заповіт такий дивний.
Не дивний, а справедливий! Віра з хлопцем захлопнула парасольку, від якої бризки полетіли в усі боки.
Юрко затушив цигарку об мокру лавку.
Дівчата, ну годі вже! На вулиці дощ, люди на нас дивляться. Ходімо до Ганни додому, чаю попємо, спокійно все обговоримо.
До будинку Ганни було хвилин пятнадцять ходьби. Ішли мовчки, кожен думав про своє. Будинок Ганни Семенівни стояв на тихій вуличці, пошарпаний, але міцний. Вікна забиті фанерою, хвіртка замкнена на замок.
Ключі в кого? запитав Юрко.
В мене, Ганна дістала звязку з кишені. Після похоронів взяла, думала, там лад наводитиму.
Зайшли у двір. Все заросло буряном, яблуні не обрізані, теплиця перекосила. Ганна відчинила двері, пахнуло затхлістю та сириною.
Ох, мамо, зітхнула Віра. Як же тут все занедбано.
Увійшли у вітальню. Старі меблі, піаніно, за яким колись усі троє вчилися грати, сервант із кришталевими келихами. На стінах фотографії: весілля батьків, діти у шкільній формі, онуки.
Ганна поставила чайник, дістала з буфету печиво. Сіли за круглий стіл, за яким колись збиралася вся родина.
Памятаєте, як мама нас тут до уроків саджала? тихо сказала Віра. А ми все норовили втекти у двір.
А памятаєш, Юрку, як ти у сьомому класі двійку з алгебри отримав, усміхнулася Ганна. Мама ременя погрожувала, а потім сама сіла і всю ні
