— Не вдавайся в дурниці. Де мати сховала перстень? Чи то ти його взяла? Говори! — Павло болісно стиснув плечі Олені.
Олена завжди була негарною. Коли бабуся в пологовому будинку побачила новонароджену онуку, запитала, як донька вирішила її назвати.
— Катрусею, — з ніжністю промовила молода мама.
— Катерини — гарні, а твоя донька, вибач, красунею не буде. Назви Оленою. Так твою бабусю звали, — зітхнула бабуся.
У дитячому садку всі дівчатка були милі, з великими очима, пухкими щічками та губками-бантами, облямованими білими кучерями. Олена ж була невдалою, нічим не примітною, з прямими, як солома, волоссям, яке електризувалося від одягу й стояло дибки.
— Намучається, бідненька, з такою зовнішністю. За чоловіка навряд чи вийде. Казала тобі, що треба з розумом вибирати. А ти? — говорила бабуся, заплітаючи рідке волосся Олени у тоненькі косички, на яких ледве трималися бантики.
— Мамо, годі! З віком виправиться, — відповідала Оленина мати.
До дванадцяти років Олена не стала виглядати краще. Кутаста, з короткою стрижкою, вона була вищою за всіх у класі. Хлопці дражнили її «жердиною». Вона замкнулася, ні з ким не дружила, сиділа вдома й читала книжки.
У десятому класі вона не пішла на новорічний вечір. Сукня, куплена влітку, виявилася мала.
— Чому ти вдома? — запитала мати, прийшовши з роботи.
— Навіщо ти мене народила? Щоб я мучилася все життя? Хлопці жердиною кличуть, на танці не запрошують. Я потвора! — викрикнула в істериці Олена.
— Донечко, і в гарних людей життя не завжди складається вдало. Що робити, якщо так природа розпорядилася? Краса — не найголовніше, — намагалася заспокоїти Олену мати.
— А що головне? Гроші? За гроші все можна купити, навіть зовнішність. Тільки грошей у нас теж немає. Я не вийду заміж і не народжу. Не хочу, щоб моя донька теж була потворею й мучилася, як я, — злилася Олена.
— За зовнішністю закохуються, а цінують душу й характер, — із жалем сказала мати.
— А в мене поганий характер, сама ж казала. Хіба може бути гарний характер, якщо ти нікому не подобаєшся? Від мене, як від прокаженої, усі тікають. — В очах Олени стояли сльози. — Чому ти не вибрала на роль батька когось гарнішого?
Після школи Олена легко могла б вступити до університету, але подала документи до медичного училища. Коли ще дитиною лежала в лікарні з запаленням легень, всі медсестри здавалися їй красивими ангелами у білих халатах. І волосся під шапочками не видно. Вчитися треба менше, і хлопців там мало — дражнити не будуть.
Училище Олена закінчила з червоним дипломом. Хворі її любили. Її шприци були майстерними, і вона не поспішала йти з палат, а слуВона почала сміятися, коли зрозуміла, що справжнє щастя – це не зовнішність чи чоловік, а те, як ти сам себе відчуваєш.
