Не віддам. Нікому тебе не віддам.
— Можна? — У привідчинені двері кабінету заглянула дівчина.
— Прийом закінчено. Працюємо лише за записом.
Обличчя дівчини здалося Маріанні Олексіївні дещо знайомим. Вона завжди добре пам’ятала обличчя. Але була впевнена, що до неї на прийом ця дівчина ще не записувалася.
— Вибачте, але запису до вас немає до кінця місяця, — сказала дівчина.
— У понеділок відкриється запис на наступні два тижні. Або ж оберіть іншого лікаря, — втомлено запропонувала Маріанна Олексіївна.
Лікарі клініки часто обурювалися, що багато жінок хотіли потрапити саме до неї.
— Я хотіла поговорити з вами.
І тут Маріанна її впізнала…
***
— Привіт! — У кабінет без стуку влетіла Галина, розносячи навколо запах дорогого парфуму.
— Галю, скільки можна казати — стукай треба. У кріслі могла бути пацієнтка.
— У коридорі нікого немає. Тож ти вільна, — спокійно усміхнулася подруга. — Підемо в кав’ярню? Мені треба щось тобі розповісти.
— Говори тут. Навіщо для цього йти в кав’ярню?
— Коли я бачу це тортурне крісло, у мене живот крутить. Як ти можеш тут працювати? — кривилася Галина.
— Між іншим, я допомагаю дітям з’явитися на світ. Хіба це не важлива справа? Гаразд, зараз переодягнуся, — сказала Маріанна й сховалася за ширмою.
— А собі так і не змогла допомогти, — тихо додала Галина.
— Підло з твого боку нагадувати мені про це, — відгукнулася Маріанна.
— Вибач, Мар’яночко, дурницю сказала.
— Ну добре, з тебе кава та торт.
Кав’ярня була у сусідньому будинку. Туди часто заходили лікарі та пацієнти. Ввечері приходила молодь, але зараз було ще рано, і співробітники клініки поспішали додому. У залі було тихо. Подруги сіли за вільний столик і зробили замовлення.
— Ти хотіла щось сказати, — нагадала Маріанна.
Галина почала шукати щось у сумочці.
— Що тягнеш? Говори вже, — підштовхнула її Маріанна. — Ти вагітна?
— Слава Богу, ні. Мені вистачає Олегової доньки. Не думала, що виховувати чужу дитину так важко. Невже я теж була такою?
— Галю, не тягни. Я втомилася й хочу додому.
Офіціант приніс каву та солодощі. Галина відпила, потім мовчки подала телефон Маріанні.
— Дивись.
— Андрій. Ну й що? — Маріанна хотіла повернути його.
— А ти уважніше поглянь. Хто поруч з ним? — Галина примружила очі, як робила завжди, коли хвилювалася.
— Якась дівчина. Ну і?
— Прокрути далі.
На наступному фото Андрій обіймав дівчину, допомагаючи їй накинути пальто. А потім… Вони цілувалися.
— Ну, що скажеш? Впізнаєш місце? — У голосі Галини не було перемоги, лише жаль.
Маріанна підняла на подругу змарніле обличчя.
— Навіщо ти мені це показала?
— Щоб ти знала. Попереджена — значить, озброєна. Андрій тобі зраджує. Я дізналася випадково. Друг Олега святкував у тому ресторані день народження. Вийшла до туалету й побачила його. Спочатку хотіла підійти, думала, ти десь поряд. А потім підійшла ця дівчина. Андрій мене не помітив. Навіть якби стеля впала — не помітив би. Ти знаєш, як він на неї дивився?
Маріанна встала.
— Мар’яно, вибач. Даремно я тобіМаріанна міцніше притиснула маленьку Машу до грудей і прошепотіла: “Ти моя, і я ніколи тебе не віддам.”
