Ну, то ви мене тепер у дитячий будинок повернете? Тітка казала, що ви мене взяли, бо не знали, що своя дитина буде. А я ж не ваш
Катерина стояла біля плити й смажила деруни. Скоро чоловік прийде з роботи, і вони всі разом сядуть вечеряти.
Дивно, чому Владко сьогодні так тихо грається у своїй кімнаті? Зазвичай, коли вона готує його улюблені деруни, він тут як тут крутиться біля неї, зазирає у вічі й благає:
Мам, ну можна ще трошки?
Катерина давала йому, хоч знала, що він давно ситий. Але за кілька хвилин він знову підходив і, розтягуючи слова з немовлячим виразом, бурмотів:
Ма-аа-му-сю, ну дай ще тро-о-шечки!
Вона розуміла, що йому вже й не їсти хочеться просто подобається казати це ніжне, чарівне слово матуся. І зазвичай вона відкладала лопатку, брала сина на руки він ще не дуже важкий, Владкові всього пять. І питала:
Ну що, сину, підемо тата зустрічати?
А Владко радісно підхоплював:
Так, мамо, підемо зустрічати тата! і в його очах палали зірки, бо він ще не звик до цих дивовижних слів. Раніше в нього не було ні мами, ні тата. А тепер є.
Тепер у нього є своя кімната, своє ліжко. Навіть спортивний куток зі шведською стінкою тато спеціально встановив! І ще купа машинок, роботів, конструкторів все це лише його, Владкове, і нічиє більше. А ввечері мама читає казки, гладить по голівці й каже, що дуже любить. Він уже майже повністю наповнився цим теплом і ледве памятає, як було раніше.
Катерина вже збиралася покликати сина, як раптом відчула легкий поштовх у живіт.
Вона приклала руку і дівчинка знову штовхнулася.
Боже, вона щодня молиться за цей несподіваний подарунок хай усе буде добре. Вони вже й імя вибрали Петро наполіг, щоб назвали Олесенькою, на честь його бабусі.
Лікарі колись казали, що в неї не буде дітей, тому вони з Петром і взяли Владка з дитбудинку. А через рік на те й диво ось-ось народиться дочка!
Катерина задумалася й ледь не спалила дерун. Гукнула сина:
Владку, сину, йди сюди! Чого ти сьогодні такий тихий?
Але у відповідь мовчанка. Невже не чує?
Вона вимкнула плиту й пішла до дитячої.
Дивно у кімнаті темно, де ж Владко?
Раптом почувся шелест. Катерина ввімкнула світло й побачила сина: він сидів на ліжку в куртці та шапці, а в руках стискав рюкзак, набитий усіма його машинками.
Ти чого в темряві сидиш? засміялася вона. Ну ж бо, роздягайся! Навіщо ти ввесь спортивний одяг надів? Зібрався в похід? А тепер швидше до столу деруни зі сметаною чекають!
Але Владко навіть не посміхнувся. Він дивився кудись у простір дорослими очима й раптом спитав:
А можна я візьму ці машинки з собою? Адже їй вони не потрібні?
Що ти кажеш, сину? Куди ти зібрався? у Катерини аж руки опустилися. Невже вона погана мати? Або він ревнує через сестричку? Дивно, адже ще вчора так радився.
Ну, ви ж мене тепер у дитбудинок відведете? Тітка казала, що ви мене взяли, бо не знали, що своя дитина буде. А я ж не ваш
Його очі наповнилися сльозами, він дивився убік, намагаючись не розплакатися.
Катерина згадала, як кілька днів тому зустріла сусідку. Та й справді, почала щось бурмотіти про те, що «слава Богу, своя дитина буде», а потім скривилася й кивнула у бік Владка: «Поспішили ви, Катречко, поспішили!»
Вона тоді поспішила втекти, щоб не лаятися при синові. Але виявилося, він усе почув. І тепер думає, що він чужий.
Катерина обняла хлопчика. Він спочатку відштовхнувся, а потім припав до неї й ридав, схлипуючи.
Сину, та що ти! Ця тітка просто нічого не тямить! Ти наш, рідний, і ми тебе нікому не віддамо!
Вона зняла з нього куртку, і вони довго сиділи, обійнявшись, на ліжку.
Коли народилася Олесенька, Владко з татом залишилися вдома. А потім поїхали за мамою та сестричкою.
Хлопчик хвилювався раптом сестра його не полюбить?
Але, побачивши крихітну дівчинку, лише поблажливо посміхнувся:
Мамо, ну куди їй, такий маленькій, без старшого брата? Я її навчу в машинки грати, будемо разом бавитися!
Тепер він не відходить від сестрички, чекає, коли вона підросте, щоб переселити її до себе в кімнату.
А поки що він мамин головний помічник.
Ось і сьогодні вона покликала його:
Владку, сину, я Олесеньку зібрала ідемо тата зустрічати!
А він уже стоїть у коридорі, готовий до виходу:
Мамо, я двері відчиню, виходь із коляскою!
Вони спустилися на ліфті, і раптом у підїзді зявилася та сама сусідка.
Владко міцніше стиснув мамину руку.
Сину, ти ж уже великий допоможи тітці, у неї сумки важкі.
Гаразд, матусю! гордо відпов
