З висоти свого життєвого досвіду Надія зрозуміла й навіть переконана, що в житті нічого не трапляється просто так. Кожна зустріч, кожне знайомство призначені згори.
“І щоб там не говорили про збіг чи випадковість це неправда”, переконано каже вона. “У когось є думка, що долю можна змінити чи обдурити, але ще нікому не вдалося. У кожного є свій скелет у шафі. Заритий глибоко, про нього ніхто не повинен знати”, розмірковує Надія. “У мене теж є, без цього нікуди. Але не хотілося б, щоб хтось дізнався”.
Дивлячись у вікно на квітучу дику яблуню, вона згадала такий самий травневий день. Бузок пахнув, коли Надя з Любою поверталися зі школи вони були в десятому класі. Тоді це був випускний, дівчата готувалися до іспитів. З дитинства вони були нерозлучними подругами: жили поруч, вчилися в одному класі. Скільки таємниць і секретів зберігали між собою! Люба була скромнішою і ніжнішою, її щоки завжди палали, як маки, через соромязливість, мабуть. Надя ж жвава й смілива, завжди заступалася за подругу в усіх ситуаціях.
“Любко, ну хіба ти не можеш відповісти чи дати «здачі», як слід? Тоді ніхто не чіпатиме. Не соромся, вдари раз-другий підручником по потилиці цьому Петрику і він більше твою косу до стільця не привяже”, навчала Любу подруга.
У Люби була довга коса, а Петрик сидів позаду неї і так тихенько привязував її до спинки стільця, що вона навіть не помічала. Потім, коли вставала, несподівано падала назад під сміх класу. Звісно, ніхто не здогадувався, що цей Петрик потай був закоханий у неї ось так і виражав свої почуття. Любі він не подобався: занадто хуліганистий і дрібязковий.
“Надю, не можу я його підручником вдарити, жаль Петрика хоч він і заслуговує”, відповідала Люба.
“Дурна! Я вже сама з ним розберуся”, обіцяла Надя.
“Та годі, не звертай уваги”, скромно говорила подруга.
Після школи дівчата вступили до технікуму, вирішили стати товарознавцями. Вчилися разом, дружба міцніла, хоча Люба вже трохи пожвавішала. Надя зустрічалася з Валерком із іншої групи, бігала на побачення, а Люба вечорами сиділа вдома.
“Ой, Любко, давай познайомлю тебе з другом Валерка хлопець гарний. До того ж жартівник, анекдоти з нього так і сипляться!” сміялася Надя. “Будемо разом гуляти, Сергій навіть питав, чи нема в мене подруги”.
“Ні, Надю, не хочу таких знайомств. Ти ж знаєш, що я хочу закохатися по-справжньому раз і назавжди”.
“Ну й сиди вдома, чекаючи принца. Підемо завтра з нами в кіно”, запрошувала подруга.
Але Любі не хотілося бути зайвою третій зайвий, як кажуть. Вона все чекала, що десь існує її доля, просто ще не час.
Одного разу Люба помітила, що Надя сумна:
“У тебе щось трапилося, Надю? Чому така похмура?”
“З Валерком посварилися навідріз. Прийшли в кіно вдвох, а він побачив якихось дівчат, підбіг до них, сміється. А я стою, як «бідна родичка». Через десять хвилин про мене згадав. Потім увесь фільм крутив головою, дивився на них. А після кіно я йому все вилила”.
“І що він?” цікавилася Люба.
“Що-що? Відправив мене «куди подалі» і ще додав, що я йому набридла. Ну й я не залишилася в боргу послала його «в космос»… На цьому наша любов закінчилася. Нехай тільки спробує підійти!” зі злістю сказала Надя.
Валерко більше не підходив. Дівчина трохи переживала, але швидко забула.
Незабаром під кінець навчання подруги вирішили прогулятися парком. Рання весна, тепло. Дівчата йшли, весело базікаючи, у Люби в руці була книжка. Раптом повз них пройшов хлопець і випадково зачепив її за руку книжка впала. Він одразу нахилився, підняв її і вибачливим тоном промовив:
“Вибачте, будь ласка, я ненароком”. Побачивши веселі очі дівчат, усміхнувся. “Ось, візьміть. Чесно, не хотів”.
“Ну добре, пробачаємо”, відповіла Надя, а Люба мовчала.
Хлопець був високим і симпатичним, з ясними блакитними очима, трохи кучерявим чолом. Люба і хлопець зустрілися поглядами і в ту ж мить відчули притягнення.
“Буває ж таке”, промайнуло в Любиній голові, а він не відводив очей.
Опамятавшись, промовив:
“Гриць, Григорій. Але краще Гриць”.
“Надя”, швидко простягнула руку вона, “а це Люба”.
“Дуже приємно”, відповів Гриць, “а ви кудись поспішаєте?”
“Ні, просто гуляємо”, сказала Надя.
Гриць дуже сподобався Наді. Вона вже вирішила, що не впустить його. Але водночас бачила, як подруга поглядає на нього, а щоки палають, як маки.
“Ну все, здається, Любці він теж подобається”, подумала вона. “Та з нею я швидко розберуся вона ж
