Не випробовуй долю
З висоти свого життєвого досвіду Надія зрозуміла й навіть переконана, що в житті нічого не трапляється просто так. Кожна зустріч, кожне знайомство призначені згори.
“І що б там не казали про випадковість чи збіг обставин це неправда”, впевнено говорить вона. “Дехто вважає, що долю можна змінити чи обдурити, але ще нікому це не вдалося. У кожного є свої скелети в шафі. Заховані глибоко, про них ніхто не повинен знати”, розмірковує Надія. “У мене теж такі є, без цього не обійтися. Але не хочу, щоб хтось про них дізнався”.
Дивлячись у вікно на квітучу дику яблуню, вона згадала такий самий травневий день. Бузок пахнув, коли Надя з Олесею поверталися зі школи вони вчилися в десятому класі. Тоді це був випускний, дівчата готувалися до іспитів. З дитинства вони були нерозлучними подругами: жили поруч, вчилися в одному класі. Скільки таємниць вони довірили одна одній! Олеся була скромнішою та ніжнішою, її щоки завжди палали, як маки, а через соромязливість вони нагадували стиглі яблучка. Надя ж жвава та смілива, завжди заступалася за подругу в будь-якій ситуації.
“Олесю, ну хіба ти не можеш відповісти чи дати здачі? Тоді ніхто не чіпатиме. Не соромся вдари підручником по потилиці тому Петрику, і він більше не привязуватиме твою косу до стільця”, навчала подругу Надя.
У Олесі була довга коса, а Петрик сидів позаду неї і тихенько привязував її до спинки стільця. Вона навіть не помічала, а коли вставала несподівано падала назад під сміх класу. Звичайно, ніхто не здогадувався, що Петрик таємно закоханий у неї ось так і виражав свої почуття. Олесі він не подобався: занадто хуліганистий і дрібязковий.
“Надю, не можу я його підручником вдарити. Шкода Петрика, хоч він і заслуговує”, відповідала Олеся.
“Дарма. Наступного разу я сама з ним розберуся”, обіцяла Надя.
“Та годі, не звертай уваги”, скромно відповідала подруга.
Після школи дівчата вступили до технікуму вирішили стати товарознавцями. Разом вчилися, і їхня дружба лише зміцніла, хоча Олеся теж стала трохи сміливішою. Надя зустрічалася з Іваном з іншої групи, бігала на побачення, а Олеся проводила вечори вдома.
“Олесю, давай познайомлю тебе з другом Івана. Хлопець гарний, тільки жартівник анекдоти з нього сиплються”, сміялася Надя. “Будемо разом гуляти. Сергій навіть питав, чи нема в мене подруги”.
“Ні, Надю, не хочу таких знайомств. Ти ж знаєш, що я чекаю справжнього кохання раз і назавжди”.
“Ну й просидиш вдома, чекаючи на принца. Підем завтра з нами в кіно”, запрошувала подруга.
Олеся не хотіла заважати вважала, що третя зайва. І знайомитися не хотіла, вірила, що десь є її доля, просто вони ще не зустрілися. Може, ще не час.
Одного разу Олеся помітила, що Надя не в гуморі:
“У тебе щось трапилося? Чому така сумна?”
“З Іваном посварилися навідмаш. Прийшли в кіно удвох, а він побачив якихось дівчат, підбіг до них, сміється. А я стою, ніби бідна родичка. Через десять хвилин про мене згадав. А потім увесь фільм крутив головою, дивився на них. Після кіно я йому все висловила”.
“І що він?” цікавилася Олеся.
“Що, що? Послав мене куди подалі. І ще додав, що я йому набридла. Ну й я не залишилася в боргу відправила його в космос… На цьому наша любов закінчилася. Нехай тільки спробує підійти”, зі злістю відповіла Надя.
Іван більше не підходив. Дівчина трохи сумувала, але швидко забула.
Незабаром, перед самим закінченням навчання, подруги вирішили прогулятися парком. Рання весна, тепло. Дівчата йшли, весело базікаючи, Олеся тримала в руці книжку. Раптом повз них пройшов хлопець і випадково зачепив її книжка впала. Він одразу нахилився, підняв її й вибачливо сказав:
“Вибачте, будь ласка, я ненароком”. Побачивши веселі очі дівчат, усміхнувся. “Ось, візьміть. Чесно, не хотів”.
“Та нічого, пробачаємо”, відповіла Надя, а Олеся мовчала.
Хлопець був високим, симпатичним, з блакитними очима й трохи кучерявим чолом. Олеся й він зустрілися поглядами і відчули одразу, що потягнулися одне до одного.
“Буває ж таке”, мелькнуло в Олесі, а хлопець не відводив очей.
Але оговтався і промовив:
“Ярослав. Можна просто Славко”.
“Надя”, швидко простягнула руку вона. “А це Олеся”.
“Дуже приємно”, відповів Славко. “А ви кусь поспішаєте?”
“Ні, просто гуляємо”, сказала Надя.
Славко дуже сподобався Наді. Вона вже вирішила, що цього хлопця не впустить. Але бачила, як подруга дивиться на нього, а щоки палають, як маки.
“Схоже, й Олесі він подобається”, подумала вона. “Та з нею
