З кожним днем все більше розумію, що божеволію від життя зі своєю матір’ю літнього віку! Не маю у мене більше сил жити з нею та терпіти це все!
На жаль, моя мама довгий час не могла завагітніти, тому народження мого брата у 42 роки було для неї Божим благословенням, а моє, у 45 років, — щедрим подарунком! Попри те, що з батьками у нас у віці була «прірва» ми ніяк це не відчували й насолоджувалися життям. Вони були дійсно хорошими та люблячими батьками, але згодом у сім’ю прийшли погані часи. Коли мені було 16 років не стало нашого тата й ми всією сім’єю довго і болісно це переживали, але ми з братом таки змогли жити далі, а ось мама…
На щастя, брата покликали працювати у Німеччину й він там дуже щасливий має родину, а на свята й у гості приїжджає. Я й сама непогано влаштувала життя й кілька років тому забрала до себе жити маму, бо її стало гірше.
Незабаром її буде 80 і життя з нею вимагає дуже великого терпіння. Скільки б я не прохала її про те, що не варто допомагати мені прасувати одяг, але вона все одно це робить й у висновку праска часто залишається увімкнутою й нам просто щастить, що хтось її вчасно помічає й не починається пожежа.
Ще вона обожнює готувати, але може плутати інгредієнти чи спалювати щось, тому це виходить не смачно, а сказати про це найріднішій людині просто язик не повертається. Вона постійно про щось забувається й щось плутає. Ось кілька днів тому вона пішла до подруги й забула дорогу додому. На щастя, це було всього на сусідній вулиці, тому ми її знайшли через пів години.
А якби ми пізно зрозуміли, що вона зникла, чи вона б поїхала на інший кінець міста? Я навіть не хочу думати, щоб тоді робила! З кожним днем моїх сил стає все менше й менше, догляд за мамою мене дуже втомлює і я не знаю, наскільки мене ще вистачить. Але ж що мені робити, коли я зрозумію, що сил зовсім не залишилось?
