З дружиною в шлюбі ми 18 років. Як і у всіх траплялося всякого: і сварки, і образи. Але я вважаю, що це нормально для будь-якої сім’ї. Як-не-як, різні люди, різні думки, погляди на життя. Мене радувало одне – що б там не було, ми ніколи не переходили на особисті образи, обзивання.
За всі роки я жодного разу не назвав кохану поганим словом і вона мене також. Та і сварки на людях для нас – табу. Якщо щось трапилося, то про це можна потім поговорити вдома, або десь відійти і швидко вирішити.
Власне, до чого ця історія.
Нещодавно ми з дружиною ходили на День народження її колеги. Бачили б ви ту колегу. Не жінка, а «термінатор». Що розмірами, що мовою своєю. Звуть її Олена Гаврилівна.
Такої балакучої жінки я не бачив ще ніколи у своєму житті. Коли ми сиділи за столом, то з її рота лилося багато бруду. І більшість поганих слів було в сторону свого чоловіка. То тупим його назве, то кривими, то безруким. А коли танцювали, то висміювала відчуття ритму мужчини. Він же мовчав і злегка усміхався.
Коли щось не вистачає на столі, то Олена Гаврилівна бігом гонить свого чоловіка принести, що треба. Оце так знайшла хлопчика на побігеньках. Мені складно усвідомити, чи це така любов у них, чи це нездорові стосунки. А можливо, просто захисна реакція. Як на мене, повага – основа що формує фундамент любові у стосунках. А така поведінка просто неприйнятна.
