Все почалося, коли ми з моєю дівчиною зіткнулися з несподіваною проблемою. Правильніше сказати сюрпризом. Ангеліна вручила мені позитивний тест на вагітність та запитала, що будемо робити. Попри труднощі, які могли виникнути, ми вирішили не робити аборт, а натомість створити сім’ю разом.
Плануючи наше майбутнє, я задумався про те, де ми житимемо після народження дитини. Орендувати квартиру я не міг, тому що не мав постійної роботи. Пошук стабільного доходу здавався мені завданням із зірочкою. Ми з моєю дівчиною мріяли про гарний дім для немовляти, але це здавалося нездійсненною метою, враховуючи нашу поточну ситуацію.
Тоді я знайшов геніальне рішення, що не тільки розв’язувало наше питання проживання, а й приносило користь моєму постарілому дідусеві. Йому вже за 80 і він страждає на хворобу, яка заважає йому вільно пересуватися. Дід Остап живе один у двокімнатній квартирі, і його повсякденне життя стає дедалі складнішим через проблеми зі здоров’ям.
Разом з Ангеліною ми вирішили навідати старенького. Прийшли до нього з подарунками й спробували пояснити нашу скрутну ситуацію. Дід ніби не розумів на що я натякаю. Почав і собі розповідати, як вони з бабусею замолоду також нічого не мали. Проте разом зуміли квартири купити й тата мого на ноги поставити.
Не знаю скільки б нам іще довелося слухати історій, якби я прямо не запропонував діду переїхати у будинок для літніх людей. Ми думали, що таким чином зможемо переїхати в його двокімнатну квартиру і забезпечити йому найкращий догляд та увагу у відповідному будинку престарілих поблизу.
Однак все пішло не так гладко, як ми сподівалися. Мій дідусь зовсім не сприйняв цю ідею. Він почав сварити мене та виганяти нас зі своєї квартири. Мабуть, відчув себе ображеним і непотрібним, думаючи, що ми намагаємося відштовхнути його і покинути в скрутну хвилину.
Протистояння перетворилося на гарячу суперечку, і ми з усіх сил намагалися знайти спільну мову. У глибині душі я не хотів бачити, як страждає мій дідусь, але також хотілося забезпечити постійне місце проживання для своєї дитини. Я не міг зрозуміти, чому він не розглядає варіант з будинком для літніх людей, який здавався найкращим рішенням для всіх сторін. Все одно після того, як його не стане квартира буде моя.
Минали дні, і я вирішив знову відвідати дідуся, сподіваючись, що він змінить своє рішення. Я підійшов до нього з більшим розумінням і співчуттям. Замість того, щоб наполягати на нашому плані, я вислухав його страхи й побоювання. Я зрозумів, що він боїться бути забутим, а ще йому важко покинути місце, де він прожив більшу частину свого життя.
Поки що ми зайшли у глухий кут. Сподіваюся, що після народження правнука чи правнучки дід нарешті наважиться на переїзд і ми з Ангеліною станемо повноправними власниками квартири. Поки що знімаємо кімнату в гуртожитку.
