Ми з Анною разом вже десять років. Дружина в мене хороша, я кохаю її. Та є маленьке але. В нас немає дітей. У свій час пройшли обстеження, де почули вирок. Анна не може мати дітей. Від тих пір живемо удвох. Розмовляли про усиновлення, але я не впевнений, що буду любити чужу дитину. Вирішили жити для себе. В нас усе є. Квартира, машина, достаток. На відпочинок кожного року їдемо в інше місце. Вже об’їздили пів Європи, відпочивали на кращих курортах.
Та від знедавна мене відвідують сумніви. Річ у тому, що шість років тому, ми з дружиною святкували день народження мого двоюрідного брата. Їздили до них в інше місто. Свято вдалося, танцювали, веселилися. Я гарно напідпитку. Коли Анна сказала, що в неї болить голова і вона піде відпочивати, я провів її до кімнати, а сам повернувся гуляти далі.
Всі гості розійшлися, брат пішов спати, а я допомагав його дружині прибрати на столі. Не знаю, як так трапилося, ми обоє гарно випили, але проснувся я в обіймах дружини брата. Коли нарешті зрозумів, яку помилку зробили, соромно було дивитися у вічі брату. В той же день я сказав, що терміново викликають на роботу, і ми з дружиною поїхали додому.
Час іде, той неприємний епізод давно залишився в минулому. Нещодавно зателефонував брат, сказав, що вони в нашому місті, прийдуть увечері у гості. Ми зустрічали їх радісно, а потім я застиг на місці. Брат за руку тримав хлопчика років п’яти. Сказав, що в них народився ще один син. А я дивлюся і не знаю що думати, моя копія.
Коли гості пішли, Анна сказала, що їхній син дуже схожий на мене. А я мовчу. Також здогадуюся, що мій син, але як признатися? Можу зруйнувати дві сім’ї. Я кохаю свою дружину, бачу як брат любить хлопчика. А мені що робити? Знати що десь росте мій син, і я не маю права сказати йому про те?
