Я обирала професію свідомо, в першу чергу прагнувши допомагати людям. Мабуть, саме тому вирішила стати лікарем. Навчання було тривалим та виснажливим, але тепер, пожинаючи плоди своєї праці, можу з впевненістю сказати, що не помилилася.
Кожного дня доводиться приймати багато пацієнтів. Усі ці незнайомі обличчя з’являються та зникають з мого життя так швидко, що я сама не встигаю жити. Якось під час обстеження чи не вперше за свою практику побачила знайоме обличчя.
-Клавдіє Петрівно, це ви? – радісно запитала у пацієнтки.
-Ми знайомі? – здивовано запитала пенсіонерка зі слабким зором.
-Ну звісно! Ви ж моя перша вчителька. Я Наташа Петрова, пригадуєте?
-Наталочко, я маю проблеми із зором, але не із пам’яттю. Ти завжди намагалася допомагати іншим. Така молодчинка, що вивчилася на лікаря. Повинна пишатися собою!
-Це все завдяки вам!
-Ну що ти! Моє діло було просте – навчити вас читати, писати… та й по всьому.
-Не скажіть. Я добре пам’ятаю, як ви вчили нас бути Людьми. Мені й досі соромно за той вчинок з лялькою – мої очі самі опустилися у підлогу. Чекала, що вчителька буде судити, а вона збентежилася.
Катя Сидоренко принесла у школу свою нову ляльку. Вона тоді всім хвасталася, яка та красива в чудовій сукенці з довгим волоссям. Та нова іграшка швидко набридла Катьці. От вона й покинула ляльку но підвіконні у коридорі. Я так образилася на неї, сама не знаю чому. Мабуть, через те, що вона не уміла шанувати свої речі. Тож вирішила провчити однокласницю й забрала ляльку собі.
Катька тоді такий шум здійняла! Усіх на ноги поставила. Не знаю, як ви дізналися, що то я, але ваша записка: «Совість робить людину Людиною» змусила мене таємно повернути іграшку на те ж саме місце. Думала, ви мене соромите перед усім класом, а ви переграли так, ніби лялька там і була весь цей час.
-О, дитинко, я й не знала, що це ти. Таку записку тоді отримав кожен мій учень. Я була певна, що той хто взяв ляльку вчинить по совісті. Так і трапилося.
Ми ще довго згадували шкільні роки та наш клас. Така ностальгія взяла. Хай там як, а Клавдія Петрівна зуміла виховати із нас справжніх людей навіть якщо сама применшує свої досягнення.
А ви пам’ятаєте своїх перших учителів, можливо також можете розповісти про якийсь важливий урок, що засвоїли на все життя?
