Рокова лижня
Весело стукали по рейкам колеса приміської електрички. Вздовж колії стіною стояли розлогі смереки, а крізь їхні віти просвічувало низьке зимове сонце. Гурт студентів-медиків гучно щось обговорював. Біля входу у вагон стояли їхні лижі.
Душею та організатором поїздки був Сашко Стрілець — красень із спортивною статурою, гордість інституту, кандидат у майстри спорту з лижних перегонів. Кожну зиму він брав участь у змаганнях за честь альма-матер і ніколи не опускався нижче другого місця. Його батько обіймав високу посаду в міській адміністрації. Короче, зірка місцевого масштабу.
Незадовго до Нового Року Стрілець запропонував усій групі вирушити на відпочинок до турбази. Про неї мало хто чув, розташовувалася вона в гущавині лісу. Там можна було гарно провести час і покататися на лижах. Багато хто погодився, хоча крім самого Стрільця ніхто лижами серйозно не цікавився. Та хіба ж можна відмовитися від прогулянки природою?
Оленка стояла на лижах лише на шкільних уроках фізкультури. Але як не поїхати, коли сам Стрілець запрошує? На все готова, аби бути поруч із ним.
У вагоні вона сиділа біля нього, притулившись головою до плеча, танула від щастя й не помічала, як Олесь Мельник час від часу кидав на неї ревниві погляди. І не тільки він. Ганнуся теж тривожно поглядувала на Стрільця й Олену. «Що він у ній знайшов?» — казав її погляд.
Олена й сама дивувалася. Навколо стільки гарних дівчат, а він обрав її — скромну студентку, хоч і відмінницю. Нещодавно навіть завів розмову про те, що після інституту вони одружаться. Високопосадовий батько взяв із сина обіцянку, що той одружиться лише після отримання диплома і жодного дня раніше. Інакше позбавить його допомоги у влаштуванні до найкращої клініки міста.
До закінчення інституту залишалося півтора року. Багато чого могло змінитися. Але Олена так далеко не зазирала. Притулившись до Стрільця в електричці, вона відчувала себе щасливою та коханою.
Вийшли з вагона й завмерли перед красою зимового лісу, де заховалася турбаза. Морозне повітря бадьорило. Вони весело йшли з лижами на плечах, радіючи чудовому дню, молодості та близькому Новому Року.
Розмістилися у дерев’яних будиночках, і одразу Стрілець покликав усіх на лижню, щоб розім’ятися.
— Спочатку пройдемо мале коло — п’ять кілометрів. Беремо телефони й дзвонимо один одному або мені, якщо щось трапиться. Тут тихо. Диких звірів нема. Лижня добре накатана. Намагаємось не відставати. Я йду першим, Олесь замикає. — Стрілець став на лижню, що починалася прямо від головної садиби бази.
Олена не поспішала ставати за ним. Розуміла, що не вміє кататися, лише заважатиме іншим, сповільнюватиме рух. Стала останньою. За нею пристроївся Олесь. Стрілець помітив це, але нічого не сказав.
Кілька чоловік на чолі зі Стрільцем одразу вирвалися вперед і незабаром зникли в глибині лісу. Олена сильно відстала від інших. Лижі ковзали на накатаній доріжці, м’язи ніг ніяли від напруги, руки дерев’яніли. Вона хапала ротом морозне, печуче горло повітря. За спиною чулося шурхЗа спиною чулось шурхіт лиж Олеся, а в серці вже прокидалась тиха радість від усвідомлення, що справжнє щастя було поруч увесь цей час.
