Світлані 48 років, і жодного разу вона не була в санаторії. Все якось то часу не було (діти були маленькі), то грошей. І якось було боязно залишати чоловіка самого вдома на господарсті. Здоров’я в жінки підкульгувало, особливо після народження молодшого сина, пологи були важкими. Але все якось відмовляла собі у розкоші зайнятися своїми потребами.
Ну так якось заведено у наших жінок, спочатку дбати про родину, а про себе в останню чергу, якщо часу вистачить і сил…
Діти виросли, в кожного свої родини. Тільки на свята приїжджають до батьків. Світлана працює бухгалтером в будівельній фірмі, її чоловік Петро-агрономом. Нарешті у жінки з’явився час для себе. Але от біда, захворіла Світлана взимку “по-жіночому”, зробили операцію, лікарка радила поїхати в санаторій на реабілітацію. Світлана погодилася, влітку путівку дали. Петро одразу почав крутити носом…
Що це за санаторій такий без чоловіка? Як я буду сам-один з господаркою? Ти хочеш, щоб я охляк тут без нормальної їжі за два тижні? Я тобі, напевно, набрид, хочеш ще погуляти трохи від мене?
– Ти що зовсім здурів? Ти ж знаєш, яке у мене здоров’я, я підлікуватися їду.
Їдь-їдь, як для мене – голова болить, як на курорт, – так можна; там тебе і підлікує який-небудь мужик, вам вертихвісткам тільки цього і треба. Теж мені, курортниця знайшлася.
-Дурню ти, я їду лікуватися, а не гуляти. Мені дали путівку в лікарні. Давай і тобі візьмемо, тобі нерви підлікувати, теж не завадило б.
Робити мені чи що нічого, – по санаторіях роз’їжджати?
– Я їду підлікуватися. Не мороч мені голови. Дай хоч трохи пожити для себе…
– Ну то провалюй, – зі злістю сказав Петро.
Світлані як хто відро помиїв вилив на голову, так їй було прикро від чоловікових слів.
Цінуй себе,Світланко, ти у себе одна…Згадалися слова покійної бабусі.
Світлана заходилася збирати речі до санаторію, а чоловік грюкнув дверима і пішов з дому.
Перебіситься,-подумала жінка.
Наварила борщу 5 літрів, насмажила котлет та пиріжків, наліпила вареників декілька кілограмів, щоб її Петя, раптом, не вмер з голоду за її відсутності.
До вечора Петро так і не прийшов додому, слухавку теж не брав. Світлана викликала таксі і поїхала на вокзал.
Приїхала Світлана у санаторій, поселилася у номер. Зранку подзвонив чоловік, запитати як доїхала.
Може, правда, ревнує мене досі, значить любить,- думала жінка.
На обіді в їдальні Світлана познайомилася з Ларисою. Лариса- гарна блондинка, 50 років. Жінки розговорилися.
Дізнавшись, що Світлана жодного разу не була в санаторії, нова знайома взялася її вчити:
– На дискотеку ввечері треба ходити обов’язково, – це теж своєрідна процедура, для тонусу і для настрою корисно. Та й з чоловіком там можна познайомитися.
– Ну ти що таке кажеш? Я сюди приїхала, аби підлікуватися “по-жіночому”, не більше. Ні, ну, правда, я після операції, мені б здоров’я підлікувати. Та й які можуть бути кавалери, чоловік у мене дуже ревнує, не хотів сюди мене відпускати.Та й не зможу я з ним так вчитини
Я теж у шлюбі, і щороку їду сюди розвіятися. Діти вже дорослі, навіть онучку маю. Можу собі дозволити трішки жіночого щастя.
Ммм…а які тут мужчини, – Лариса мрійливо зітхнула, – я перший тиждень з Олегом прогулювалася, але у нього путівка закінчилася, – він додому поїхав. А тепер ось з Романом познайомилася,цікавий такий мужчина, ходимо разом на каву, в парку гуляємо. Так і ти познайомся з ким-небудь і відірвися по повній.
– Ой, ні, – зашарілася Світлана, – це не для мене.Я тут тільки аби поправити самопочуття. Курортні романи не для мене.
Ну і даремно, буде що згадати на старості, а не кислу чоловікову морду.
Ввечері , після процедур, Світлана довго не могла заснути, все аналізувала поради нової знайомої.
Жінка з подивом думала про те, звідки її чоловік знає про курортні романи. Світлана вирішила виконувати всі лікарські рекомендації і ходити на процедури, і навіть думки не допускала про знайомства з іншими чоловіками. Нова подружка Лариса часу даремно не витрачала. Щовечора проводила час з новими знайомими.
Найбільше Світлані подобалося, що не треба готувати їсти, виконувати забаганки чоловіка. Можна хоч трошки пожити для себе. Ні під кого не підлаштовуватися.
– Мені подобається, – говорила вона Ларисі – що від домашніх справ тут можна відпочити, біля плити не стояти.
– Так, в цьому плані санаторій для жінки – просто Космос, – погоджувалася Лариса. Треба на законодавчому рівні прийняти закон, щоб кожна жінка щороку могла поїхати в санаторій.
Ну і фантазія в тебе!
Ну-ну, а що і помріяти не можна? Це було б чудово. Хоча, в нашій країні такого щастя заслуговують майже усі жінки.
Світлана щовечора дзвонила чоловіку, розказувала де була, і що робила. Казала, що дуже сумує за ним…Петя невдоволено відповідав, огризався, зачіпав її образливими слівцями, але жінка терпляче відповідала:
Я чемна і вірна. Нікого собі тут не шукаю. Мені ніхто крім тебе не потрібен.
В такі моменти Світлана відчувала себе 16-річною дівчинкою, яку ревнує хлопець.
Минуло майже 2 тижні, жінка добре відпочила, набралася сил. Заскучала за чоловіком.Понакупляла подарунків для дітей і чоловіка, зібрала речі, і вирішила повернутися додому трошки раніше. Зробити чоловікові сюрприз.
Світлана на вокзалі взяла таксі, і поїхала додому. Відмикнула двері, в будинку було тихо. Зайшла на кухню, а там шампанське, два келихи, цукерки, фрукти…Розкидана білизна на підлозі.
Петро спокійненько спав . Але не сам. Поруч з ним, в їхньому ліжку, лежала чужа жінка. Худа білявка 40 років. Було так огидно, ну просто анекдот якийсь. Світлані захотілося забути це як страшний сон. В голові щось стало пульсувати, далі жінка себе не контролювала.
Зірвала ковдру з голубків, схопила зі столу вішалку для одягу і почала гамселити коханців скрізь, де тільки бачила.
– О…Світланко, ти так швидко приїхала? Чому не подзвонила, я тебе зустрів би… Я все тобі поясню.- сказав переляканий Петро.
Худа білявка сповзла з ліжка в чому мати народила, і по стінці вислизнула з кімнати.
Світлані було не до суперниці, – жінка кинулася з вішалкою на чоловіка. Жінці хотілося просто голими руками видерти чоловіку очі. Петро ухилявся від стусанів, і кричав, що невідомо чим вона займалася в санаторії. Що вона покинула законного чоловіка з 5-тилітровою каструлею борщу і декількома варениками на 2 тижні помирати з голоду. А сама там відпочивала…А, може, і не тільки. А роги йому наставляла, і насміхалася з нього.
– Ну ти і покидьок останній. Я все життя тобі догоджала, на себе часу ніколи не вистачало. – сказала, як видихнула, Світлана. Я ж після операцї поїхала підлікуватися, ти ж знав про мій стан, що ти за скотина така? Прикинувся ображеним, настрій мені всі дні псував. А сам тут розважався.
Чоловік похапцем вибіг зі спальні, почав замикати за коханкою двері.
Світлана з ненавистю зірвала з ліжка постільну білизну , зав’язала все у вузол і викинула на двір.
Чи ти здуріла, жінко? Навіщо сусідів смішиш?- закричав Петро. З ким не буває, ти погуляла, я погуляв-живемо далі.
Спати, їсти і взагалі жити з тобою я більше не буду. З’їжджай звідси до батьків у село. Це хата моїх батьків, тут твого нічого немає. Розлучаємося ми. Нехай тобі вареники ліпить та хв0йда з якою я тебе застала у ліжку, а я буду тепер займатися своїм здоров’ям. Дітям я все поясню. Хочу хоч трошки пожити для себе, а не догоджати такій падлюці.
Цілий місяць Петро благав Світлану, щоб вона дозволила йому повернутися. Плакав, навіть дітей намовляв, щоб матір впросили не розлучатися з ним. Але Світлана йому не пробачила. Білява коханка теж його покинула, вона ж думала, що великий будинок, то власність Петра. А кому потрібен 50-річний розвідник без даху над головою і купою проблем?
-Назад тебе не прийму, розлучаємося і крапка. Мені як пелена з очей спала зараз…Хочу жити в своє задоволення. Ти мені бридкий…Живи, Петю, як знаєш, а мене не чіпай. Дітям теж дай спокій, і їх не намовляй. Я все вирішила. Тебе назад не прийму. Ти мужчина ще видний, ще, може, знайдеш собі якусь панянку.
Розлучилася Світлана з чоловіком, і як наново народилася на світ. Щороку їздить на море, покращала, погарнішала, схудла. Тепер у ній не впізнати тієї вічно втомленої заклопотаної Світлани. Часу для себе, коханої, у неї тепер багато. Тепер і жити цікавіше, бо в задоволення…
