Я була в самому розквіті сил, на вершині своєї кар’єри, коли дізналася, що вагітна. Постійного чоловіка у мене не було, хто батько дитини я знала, але ділитися з ним цією новиною не збиралася. Я й народжувати не дуже то й хотіла. Скажу вам чесно, з появою дитини, моє життя закінчилося.
Нехай усі турботливі матусі мене звинувачують та проклинають, але я сильно шкодую, що залишила цю дитину та стала мамою. Щоб там не говорили про покликання, продовження роду я вважаю, що всі ці доводи – пережитки минулого.
Основне моє покликання – бути щасливою та жити у своє задоволення. Цього не можна зробити з малою дитиною на руках. Немає у мене до доньки «материнських почуттів». Не відчуваю я того приємного трепету, коли бачу її мале личко. Можливо я черства і замість серця маю камінь?
Дівчатка, молю вас, перед тим як вагітніти сто разів подумайте, чи точно ви хочете бути мамою й поставити хрест на своєму власному житті?
